Весна 1689 року виявилася спекотною не тільки через сонце, що палило степи Північного Причорномор’я, але й через амбіції московських полководців, які мріяли про перемогу над Кримським ханатом. Другий Кримський похід, очолюваний князем Василем Голіциним, став продовженням зусиль Російської держави в боротьбі проти Османської імперії та її васалів. Ця кампанія, сповнена драми відступів і несподіваних поворотів, виявилася ключовим моментом у російсько-турецькій війні, де українські козаки грали не останню роль. Вона не просто тестувала військову міць, а й розкривала слабкості величезної армії в безжальних умовах степу, де вода ставала дорожчою за золото.
Події розгорталися на тлі ширшого конфлікту – Священної Ліги, антиосманської коаліції, до якої Росія приєдналася після “Вічного миру” з Річчю Посполитою 1686 року. Перший похід 1687 року закінчився фіаско через пожежі та хвороби, але московське командування не відступило. Голіцин, фаворит царівни Софії, бачив у новій експедиції шанс на славу, а для козаків під проводом нового гетьмана Івана Мазепи це була можливість зміцнити позиції в переговорах з Москвою. Атмосфера перед походом кипіла напругою – солдати збирали провізію, а дипломати обмінювалися посланнями, намагаючись передбачити ходи ворога.
Передумови: Від “Вічного миру” до степових амбіцій
Щоб зрозуміти, чому московська армія рушила на Крим удруге, варто зазирнути в геополітичний котел Європи кінця XVII століття. Османська імперія, ослаблена поразками під Віднем 1683 року, все ще тримала під контролем Кримський ханат – потужного союзника, чиї набіги тероризували українські землі. Росія, уклавши “Вічний мир” з Польщею, зобов’язалася воювати проти турків, обіцяючи союзникам активні дії на півдні. Це не було просто дипломатією; для Москви Кримський похід означав доступ до Чорного моря, багатого на торгівлю та ресурси, а для козаків – шанс на автономію від польського впливу.
Невдача першого походу 1687 року, коли армія Голіцина та гетьмана Самойловича загрузла в пожежах і епідеміях, призвела до змін у владі. Самойловича скинули, звинувативши в зраді, і на його місце прийшов Мазепа – хитрий політик, який умів балансувати між Москвою та власними інтересами. За даними історичних джерел, таких як Енциклопедія історії України, підготовка до другого походу тривала весь 1688 рік, з акцентом на логістику: збирали фураж, воду та артилерії. Але чи врахували уроки минулого? Степи, як безжалісний суддя, мали дати відповідь.
Причини були багатошаровими. Економічно, Крим блокував торгівлю, а політично – похід мав зміцнити владу Софії Олексіївни, регентші при юних царях Івані та Петрі. Для України це був момент істини: козаки, виснажені війнами, сподівалися на винагороду, але реальність виявилася суворішою, ніж мрії про перемогу.
Підготовка: Сили, стратегія та перші кроки
Московське командування не шкодувало ресурсів, зібравши армію, що налічувала близько 112 тисяч вояків – від стрільців до кавалерії. До них приєдналися 40 тисяч українських козаків під Мазепою, які принесли досвід партизанської війни в степах. Кримський хан Селім I Гірей, союзник османів, мав у своєму розпорядженні приблизно 50 тисяч татарських вершників, плюс підтримку турецьких гарнізонів. Стратегія Голіцина полягала в швидкому просуванні до Перекопу, вузького перешийка, що захищав Крим, але логістика підвела: брак води в посушливих степах став ахіллесовою п’ятою.
Вихід армії з Полтави в березні 1689 року супроводжувався холодними дощами, які перетворювали дороги на болото. Козаки Мазепи, звиклі до таких умов, рухалися попереду, розвідуючи шлях. Голіцин, елегантний придворний, опинився в ролі полководця, де його дипломатичні таланти змагалися з жорстокістю природи. Армія несла з собою важку артилерію, але тягнути її через степи виявилося випробуванням, подібним до Сізіфової праці – кожен кілометр давався з потом і втратами.
Порівняно з першим походом, цього разу акцент зробили на провізії: зібрали тисячі возів з зерном і водою. Однак, як показують архівні записи, розрахунки були оптимістичними – спека травня висушила колодязі, змушуючи солдатів пити каламутну воду з калюж. Це не просто деталі; вони ілюструють, як амбіції стикаються з реальністю в історичних кампаніях.
Хід походу: Від Самари до Чорної долини
Армія просувалася повільно, долаючи річки Оріль і Самару, де козаки будували переправи під вогнем татарських загонів. Перші сутички відбулися в травні, коли татари намагалися спалити степ, повторюючи тактику 1687 року, але цього разу московити були готовіші – вони гасили пожежі та продовжували марш. До червня армія досягла Чорної долини, де сталася ключова битва: татари атакували з флангів, але артилерія Голіцина відбила натиск, завдавши ворогу втрат.
Емоційний накал сягав піку біля Перекопу. Уявіть солдатів, виснажених спекою, які бачать фортецю – останню перепону до Криму. 16 червня почався штурм, але брак води змусив Голіцина відступити. Це був момент, коли перемога вислизнула з рук, як пісок крізь пальці. Козаки Мазепи, б’ючись хоробро, втратили тисячі, але їхня роль у прикритті відступу врятувала армію від повного розгрому.
Відступ перетворився на кошмар: татари переслідували, влаштовуючи засідки, а спека добивала тих, хто вижив. За оцінками істориків, втрати сягнули 45 тисяч з московського боку, переважно від хвороб і спраги. Це не просто цифри; за ними – історії звичайних людей, які мріяли про славу, а знайшли могилу в степу.
Ключові події та битви: Битва при Чорній долині
Найяскравіша сторінка – битва при Чорній долині 7 червня. Татари, скориставшись мобільністю, намагалися оточити авангард, але козаки Мазепи контратакували, розсіявши ворога. Голіцин використав артилерію для залпового вогню, що змусило хана відступити. Ця перемога, хоч і тактична, підняла мораль, але не змінила стратегічної картини.
Інша подія – переговори біля Перекопу. Голіцин надіслав ультиматум хану, вимагаючи капітуляції, але Селім Гірей, знаючи про проблеми з водою, затягував час. Це була гра нервів, де дипломатія перепліталася з війною. Врешті, московити відступили, оголосивши похід “успішним” для пропаганди, але реальність була гіркою.
Роль козаків виявилася вирішальною: вони не тільки билися, але й забезпечували розвідку, роблячи похід можливим. Без їхнього досвіду армія загинула б раніше.
Наслідки: Політичні хвилі та історичні уроки
Похід не приніс завоювань, але вплинув на долю імперій. Для Росії це стало каталізатором падіння Софії – Петро I використав невдачу для перевороту. Кримський ханат отримав перепочинок, але Османська імперія зазнала втрат у ширшій війні. Україна, через Мазепу, зміцнила автономію, але втрати козаків посіяли насіння невдоволення.
Довгостроково, похід відкрив шлях до майбутніх перемог Петра I, як Азова 1696 року. Він підкреслив важливість логістики в степових війнах, вплинувши на тактику наступних кампаній. Емоційно, це історія про людську стійкість: солдати, які витримали пекло, стали легендами, нагадуючи, як амбіції формують історію.
Роль українських козаків: Мазепа в центрі подій
Іван Мазепа, обраний гетьманом після падіння Самойловича, привів 40 тисяч козаків, які стали хребтом походу. Їхня тактика – швидкі рейди та знання місцевості – контрастувала з важкою московською машиною. Козаки не тільки билися, але й вели переговори з місцевими, намагаючись уникнути непотрібних втрат.
Мазепа, хитрий стратег, використав похід для зміцнення зв’язків з Москвою, але вже тоді думав про альтернативи. Втрати – близько 7 тисяч – були болісними, але досвід допоміг у майбутніх битвах. Це був період, коли козацька ідентичність кристалізувалася, балансуючи між союзом і незалежністю.
Цікаві факти про Другий Кримський похід
- 🚀 Голіцин називав похід “перемогою”, бо армія дійшла до Перекопу – це стало пропагандою, яка обманула навіть союзників у Священній Лізі.
- 💧 Брак води змусив солдатів копати колодязі глибиною до 10 метрів, але часто знаходили лише солону воду, що посилювало спрагу.
- 🛡️ Козаки Мазепи використовували татарську тактику проти самих татар, захоплюючи коней і провізію в нічних рейдах.
- 📜 За легендою, Мазепа надіслав листа хану з пропозицією миру, але той відповів жартом про “московську спрагу”.
- 🔥 Похід коштував Москві понад 1 мільйон рублів – сума, еквівалентна річному бюджету кількох провінцій.
Ці факти додають колориту історії, показуючи, як дрібниці впливають на великі події. Вони базуються на аналізі джерел, таких як Енциклопедія історії України та Вікіпедія.
| Аспект | Перший похід (1687) | Другий похід (1689) |
|---|---|---|
| Командування | Голіцин і Самойлович | Голіцин і Мазепа |
| Сили | 150 тис. (моск. + укр.) | 152 тис. (моск. + укр.) |
| Втрати | Близько 50 тис. (хвороби, пожежі) | Близько 45 тис. (спрага, битви) |
| Результат | Відступ без битв | Битва при Чорній долині, відступ |
Ця таблиця ілюструє еволюцію кампаній, підкреслюючи, як уроки першого вплинули на другий, хоч і не запобігли невдачі. Дані взяті з історичних джерел, включаючи Енциклопедію історії України.
Згадуючи ці події, розумієш, наскільки тендітна межа між перемогою та поразкою в історії. Другий Кримський похід не просто сторінка в підручнику – це розповідь про людські амбіції, степову безжальність і уроки, які резонують навіть сьогодні, коли геополітика знову кипить напругою в регіоні.
