Передісторія створення ЗУНР: бурхливий 1918 рік
Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) постала в надзвичайно складний час — восени 1918 року, коли Австро-Угорська імперія тріщала по швах, а світ захлинался у хаосі Першої світової війни. Західні українські землі, що входили до складу імперії, опинилися перед шансом здобути власну державність. У Львові, Станіславі (нині Івано-Франківськ), Тернополі та інших містах українська інтелігенція, політики й військові почали об’єднуватися, щоб проголосити незалежність. Але хто ж став на чолі цього руху, очоливши молоду державу в боротьбі за свободу?
Цей період був сповнений надій, але й величезних викликів. Українці Галичини прагнули не лише самовизначення, а й захисту від польських претензій на ці території. Саме тому створення ЗУНР стало актом мужності й політичної далекоглядності. Лідери, які очолили республіку, мали поєднувати дипломатичність, військову стратегію та харизму, щоб вести народ у такі буремні часи.
Євген Петрушевич: головна постать ЗУНР
Центральною фігурою в історії ЗУНР є Євген Петрушевич — людина, яка стала символом боротьби за західноукраїнську державність. Народжений 3 червня 1863 року в містечку Буск на Львівщині, Петрушевич був адвокатом, досвідченим політиком і палким патріотом. Його шлях до лідерства в ЗУНР був логічним результатом багаторічної роботи в українському русі.
Петрушевич очолив ЗУНР як президент, або, за тогочасною термінологією, голова Державного Секретаріату. Його обрали 13 листопада 1918 року, коли Українська Національна Рада офіційно проголосила створення республіки. Чому саме він? Петрушевич мав репутацію компромісного лідера, який умів об’єднувати різні політичні сили. Він був членом австрійського парламенту, де відстоював права українців, і мав авторитет серед галицької еліти.
Під його керівництвом ЗУНР не лише проголосила незалежність, а й створила дієздатну державну машину: армію (Українська Галицька Армія, УГА), уряд, судову систему та навіть власну валюту — гривню та карбованець. Проте Петрушевич стикався з величезними труднощами: брак ресурсів, польська агресія та байдужість великих держав до долі ЗУНР.
Роль Петрушевича в дипломатії та війні
Євген Петрушевич виявився не лише адміністратором, а й вправним дипломатом. Він намагався заручитися підтримкою Антанти, звертався до Паризької мирної конференції 1919 року, щоб домогтися визнання ЗУНР. На жаль, великі держави, зайняті переділом Європи, ігнорували молоду республіку, віддаючи перевагу Польщі.
У військовому плані Петрушевич покладався на УГА, яка під командуванням таких генералів, як Михайло Омелянович-Павленко та Олександр Греків, чинила героїчний опір польським військам. Сам Петрушевич не був військовим, але його стратегічне бачення допомагало координувати зусилля армії та уряду. Він також підтримував ідею об’єднання ЗУНР із УНР, що стало реальністю під час підписання Акта Злуки 22 січня 1919 року.
Інші ключові лідери ЗУНР
Хоча Євген Петрушевич був головною постаттю, ЗУНР очолювала ціла плеяда талановитих діячів, кожен із яких вніс вагомий вклад у розбудову держави. Ось ключові особи, які разом із Петрушевичем формували долю республіки:
- Кость Левицький: видатний політик, юрист і один із засновників Української Національної Ради. Левицький очолював уряд ЗУНР (Державний Секретаріат) із листопада 1918 року. Його досвід роботи в австрійському парламенті допоміг налагодити адміністративну роботу молодої держави.
- Сидір Голубович: адвокат і політик, який змінив Левицького на посаді голови уряду в січні 1919 року. Голубович був відомий своєю енергійністю та вмінням вирішувати складні економічні питання в умовах війни.
- Лонгин Цегельський: дипломат і журналіст, який відповідав за зовнішню політику ЗУНР. Він брав активну участь у переговорах із Антантою та іншими державами, намагаючись домогтися міжнародного визнання.
- Дмитро Вітовський: військовий діяч, який організував Листопадовий Чин — переворот 1 листопада 1918 року, що дозволив проголосити ЗУНР. Вітовський став першим командувачем УГА та символом української звитяги.
Ці постаті, разом із Петрушевичем, створили міцний фундамент для ЗУНР. Їхня співпраця, попри внутрішні розбіжності, дозволила республіці протриматися в умовах війни та політичної ізоляції.
Листопадовий Чин: як усе починалося
Щоб зрозуміти, хто очолив ЗУНР, варто повернутися до подій Листопадового Чину — блискучої операції, яка поклала початок республіці. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року українські військові під проводом Дмитра Вітовського захопили ключові об’єкти у Львові: ратушу, пошту, вокзал і військові склади. Цей переворот став можливим завдяки злагодженій роботі Української Національної Ради та молодих офіцерів, які вірили в ідею незалежності.
Саме Листопадовий Чин створив умови для проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 року. Українська Національна Рада, до якої входили Петрушевич, Левицький та інші, стала тимчасовим органом влади, який узяв на себе управління. Цей момент увійшов в історію як тріумф української волі, хоча попереду чекали важкі випробування.
Чому ЗУНР не вдалося втримати незалежність?
Незважаючи на харизматичне лідерство Петрушевича та його команди, ЗУНР проіснувала лише до літа 1919 року. Чому так сталося? Ось ключові причини:
- Польська агресія: Польща, яка також претендувала на Галичину, мала більшу армію та підтримку Антанти. Українська Галицька Армія, попри героїзм, не могла протистояти переважаючим силам.
- Брак міжнародної підтримки: ЗУНР залишилася ізольованою на дипломатичній арені. Антанта віддала перевагу Польщі, ігноруючи українські звернення.
- Економічні труднощі: Війна виснажила ресурси ЗУНР. Брак продовольства, зброї та фінансів підривав здатність держави чинити опір.
- Внутрішні чвари: Хоча лідери ЗУНР намагалися діяти злагоджено, між різними політичними групами виникали суперечки щодо стратегії боротьби.
Ці фактори, поєднані з воєнною перевагою ворога, призвели до втрати Львова в листопаді 1918 року та остаточного падіння ЗУНР у липні 1919 року. Проте боротьба ЗУНР залишила глибокий слід в історії України, ставши прикладом мужності та прагнення до свободи.
Цікаві факти про лідерів ЗУНР
📜 Невідомі сторінки історії
- Євген Петрушевич був настільки відданим ідеї ЗУНР, що після її падіння очолив уряд у вигнанні у Відні, продовжуючи боротьбу за визнання республіки до 1923 року.
- Дмитро Вітовський, герой Листопадового Чину, трагічно загинув у 1919 році в авіакатастрофі, коли повертався з переговорів у Європі. Йому було лише 32 роки.
- Кость Левицький, крім політики, був активним меценатом і підтримував українські культурні ініціативи, зокрема театри та видавництва.
- ЗУНР мала власну поштову систему та випустила марки, які нині є цінними для колекціонерів.
Ці факти підкреслюють багатогранність лідерів ЗУНР і їхній внесок не лише в політику, а й у культуру та національну самосвідомість.
Хронологія подій: як змінювалося керівництво ЗУНР
Для кращого розуміння ролі лідерів ЗУНР пропонуємо ознайомитися з хронологією ключових подій та змін у керівництві:
| Дата | Подія | Лідер |
|---|---|---|
| 1 листопада 1918 | Листопадовий Чин, проголошення ЗУНР | Дмитро Вітовський, Кость Левицький |
| 13 листопада 1918 | Обрання Євгена Петрушевича президентом | Євген Петрушевич |
| Січень 1919 | Сидір Голубович очолює уряд | Сидір Голубович |
| Липень 1919 | Падіння ЗУНР, перехід уряду в еміграцію | Євген Петрушевич |
Джерело: Історична праця «Західноукраїнська Народна Республіка 1918–1923» (автор О. Павлишин).
Ця таблиця показує, як змінювалося керівництво ЗУНР у ключові моменти її існування. Кожен лідер відігравав свою роль у боротьбі за державність, але саме Петрушевич залишився головним символом республіки.
Спадщина ЗУНР і її лідерів
ЗУНР, попри коротке існування, стала важливим етапом в історії української державності. Євген Петрушевич і його соратники довели, що навіть у найскладніших умовах можна будувати державу, яка базується на принципах демократії та національної гідності. Їхня боротьба надихала наступні покоління українців, зокрема під час визвольних змагань XX століття.
Особливо вражає те, що ЗУНР, попри всі труднощі, зуміла створити ефективну армію та уряд, які діяли в умовах війни та ізоляції.
Сьогодні ім’я Петрушевича та інших лідерів ЗУНР увічнене в назвах вулиць, пам’ятниках і підручниках. Їхній приклад нагадує нам, що боротьба за свободу вимагає не лише мужності, а й мудрості, єдності та віри в майбутнє.
