Одеса, це місто, де морський бриз переплітався з гомоном ринків і шелестом сторінок історії, завжди вабила своєю загадковістю. Засноване на перехресті культур і епох, воно не просто виросло з піску узбережжя, а ввібрало в себе дух багатьох народів, від литовських князів до османських завойовників. Сьогодні, коли ми говоримо про засновників Одеси, перед очима постають не лише імена з підручників, а й цілі пласти забутих подій, що формували її унікальний характер.
Але давайте зануримося глибше в цю оповідь, бо справжня історія Одеси – це не лінійний шлях від порожнього берега до процвітаючого порту, а складна мозаїка, де кожен шматочок додає нові відтінки. Місто, відоме своєю архітектурою в стилі італійського ренесансу та гумором, що пронизує кожну вулицю, має коріння, які сягають значно далі, ніж офіційні дати. Розбираючись у витоках, ми відкриваємо, як давні поселення перетворилися на сучасну Одесу, і чому деякі імена, як-от Катерина II, стали частиною міфів, а не реальності.
Витоки Одеси: від давніх поселень до перших згадок
Історія Одеси починається не з гучних указів імператорів, а з тихих поселень на чорноморському узбережжі, де перші люди оселилися ще в античні часи. Археологічні знахідки, виявлені під час розкопок у центрі міста, свідчать про грецькі колонії, що існували тут понад 2000 років тому. Ці ранні мешканці, ймовірно, торгували з сусідніми племенами, будуючи перші укріплення, які згодом стали основою для майбутнього порту.
Перша письмова згадка про поселення на території сучасної Одеси датується 1415 роком, коли воно входило до складу Великого князівства Литовського. Тоді місто носило назву Качибей або Коцюбіїв, назване на честь українського магната Коцюби-Якушинського, який керував цими землями за часів князя Вітовта. Це був важливий торговельний пункт, де перетиналися шляхи з Європи до Азії, і де місцеві жителі, переважно українці та литовці, займалися рибальством і торгівлею сіллю. Згодом, у 1484 році, регіон потрапив під контроль Османської імперії, і назва змінилася на Хаджибей – фортецю, що стала ключовим елементом османської оборони на Чорному морі.
Цей період османського панування тривав понад три століття, і Хаджибей перетворився на жваве місто з мечетями, базарами та змішаною популяцією турків, татар, греків і українців. Османи зміцнили фортецю, зробивши її неприступною, але це не завадило їй стати ареною численних конфліктів. Саме тут, у 1789 році, російські війська під командуванням Йосипа де Рібаса захопили Хаджибей, що стало поворотним моментом у історії регіону. Де Рібас, іспанець за походженням, який служив у російській армії, побачив потенціал цього місця як порту і рекомендував його для розвитку.
Роль ключових постатей у заснуванні сучасної Одеси
Коли ми говоримо про засновників Одеси, ім’я Йосипа де Рібаса спливає як одне з найважливіших. Цей авантюрист, народжений у Неаполі, але відданий російській короні, не просто захопив Хаджибей – він спланував розбудову міста. У 1794 році, за указом Катерини II, де Рібас отримав завдання перетворити руїни османської фортеці на сучасний порт. Він запросив інженерів з Італії та Франції, таких як Франц де Воллан, який спроектував перші вулиці та портові споруди. Де Рібас особисто керував будівництвом, і його зусилля зробили Одесу вільним портом, що приваблювало торговців з усього світу.
Іншою ключовою фігурою був Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє, який став губернатором Одеси в 1803 році. Французький аристократ, що втік від революції, перетворив місто на культурний центр. Під його керівництвом з’явилися перші театри, школи та парки, а населення зросло втричі. Рішельє дбав про гігієну, борючись з епідеміями, і сприяв імміграції, запрошуючи греків, болгар і євреїв, які принесли з собою свої традиції. Його пам’ятник на Приморському бульварі – це не просто бронза, а символ вдячності одеситів за те, що він вдихнув життя в молоде місто.
Не можна оминути і роль українських козаків, чиї поселення існували тут задовго до російського завоювання. Козаки з Запорізької Січі використовували ці землі для торгівлі та оборони, і їхній вплив відчувається в топоніміці, як-от у назві Коцюбіїв. Археологічні розкопки 2025 року на Приморському бульварі виявили рештки козацьких поховань з 1771 року, що спростовує ідею про “порожній” берег перед приходом росіян. Ці знахідки, підтверджені експертами з Одеського національного університету, підкреслюють, як український елемент був основою для майбутнього розвитку.
Міфи про заснування: розвінчання російської пропаганди
Один з найпоширеніших міфів – це твердження, що Одесу заснувала Катерина II. Ця ідея, поширена в російській historiографії, виникла з указу 1794 року, коли імператриця санкціонувала будівництво порту. Однак Катерина ніколи не відвідувала ці землі, і її роль обмежувалася формальним схваленням. Насправді, поселення існувало століттями раніше, і перейменування Хаджибея на Одесу (на честь античного міста Одессос) було частиною імперської політики, спрямованої на стирання місцевої історії.
Російська пропаганда, особливо в XIX столітті, акцентувала на “цивілізаторській” ролі імперії, ігноруючи внесок литовців, османів і українців. Сучасні дослідження, опубліковані в журналі “Український історичний журнал” у 2025 році, показують, як цей міф використовувався для виправдання колонізації. Наприклад, під час розкопок у 2025 році знайшли артефакти XIV століття, включаючи монети Великого князівства Литовського, що доводить існування організованого поселення задовго до Катерини.
Цей міф не просто історична помилка – він вплинув на ідентичність Одеси. У радянські часи його підкріплювали пам’ятниками, як-от той, що зображав Катерину, але після 2022 року, з початком деколонізації, такі символи були демонтовані. Сьогодні одесити пишаються багатошаровою історією, де кожен шар – від козацьких куренів до османських мурів – додає місту неповторного шарму.
Еволюція Одеси: від порту до культурного центру
Після захоплення Хаджибея в 1789 році Одеса швидко перетворилася на ключовий порт Російської імперії. У 1795 році тут почалося будівництво молу, а до 1800 року населення сягнуло 10 тисяч осіб. Місто приваблювало мігрантів з Європи, створюючи космополітичну атмосферу: італійські архітектори будували оперний театр, грецькі торговці відкривали крамниці, а єврейські громади закладали основи літературного життя.
У XIX столітті Одеса стала “південною столицею” імперії, з розвиненою промисловістю та освітою. Тут народилися письменники як Ісаак Бабель, чиї оповідання відображають дух міста – суміш гумору, трагедії та вуличної мудрості. Під час революцій 1905 і 1917 років Одеса була центром протестів, а в радянський період – важливим промисловим хабом. Після незалежності України в 1991 році місто зберегло статус третього за величиною в країні, з населенням понад мільйон осіб станом на 2025 рік.
Сучасна Одеса продовжує еволюціонувати, поєднуючи історичну спадщину з новими викликами. Туристичні маршрути ведуть до Потьомкінських сходів, побудованих у 1841 році, а фестивалі, як Одеський кінофестиваль, приваблюють гостей з усього світу. Місто, що пережило війни та окупації, включаючи румунську в 1941-1944 роках, сьогодні стоїть як символ стійкості, де минуле переплітається з сьогоденням.
Вплив засновників на архітектуру та культуру Одеси
Архітектура Одеси – це живе свідчення її засновників. Де Рібас спланував сітку вулиць, натхненну європейськими містами, з широкими бульварами, як Дерибасівська, названа на його честь. Рішельє додав елегантні палаци, а пізніші губернатори, як Михайло Воронцов, збудували палац, що став символом розкоші. Ці елементи створили унікальний стиль, де класицизм змішується з модерном, роблячи Одесу схожою на “маленький Париж” на Чорному морі.
Культурно Одеса завдячує своїм засновникам мультикультурністю. Грецька діаспора заснувала філармонію, єврейська громада – літературні кола, а українські традиції проявилися в фольклорі. Місто дало світові таких геніїв, як Леонід Утьосов, чиї пісні про Одесу досі лунають на вулицях. Ця спадщина робить Одесу не просто містом, а живою легендою, де кожен камінь розповідає історію.
Цікаві факти про Одесу та її засновників
- 🚀 Перша згадка про Коцюбіїв датується 1415 роком у литовських документах, і це робить Одесу старшою за 600 років, а не 230, як стверджують деякі джерела.
- 🏰 Під час розкопок у 2025 році на Приморському бульварі знайшли залишки Хаджибейського замку, включаючи турецькі монети та козацьку зброю, що підтверджує османсько-українське минуле.
- 🌊 Назва “Одеса” походить від античного Одессоса, але була обрана Катериною II, щоб надати місту “європейський” відтінок, хоча справжні засновники, як де Рібас, пропонували інші варіанти.
- 🎭 Одеса – батьківщина “одеського гумору”, натхненного мультикультурними засновниками, і тут знімали класичні фільми, як “Дванадцять стільців”, що відображають дух міста.
- 🗿 Пам’ятник Рішельє, встановлений у 1828 році, – один з перших у Російській імперії, і легенда каже, що його рука вказує на зернові склади, символізуючи процвітання порту.
Ці факти не просто курйози – вони ілюструють, як Одеса формувалася шар за шаром, стаючи містом, де історія оживає в кожному кроці. Досліджуючи їх, ми розуміємо, чому Одеса залишається джерелом натхнення для поколінь.
Порівняння версій історії: офіційна vs. сучасні дослідження
Щоб краще зрозуміти суперечності, розглянемо ключові дати та події в таблиці. Це допоможе візуалізувати еволюцію Одеси.
| Період | Назва поселення | Ключові події | Засновники/впливові фігури |
|---|---|---|---|
| 1415-1484 | Коцюбіїв | Входить до Великого князівства Литовського; торгівельний пункт | Коцюба-Якушинський, князь Вітовт |
| 1484-1789 | Хаджибей | Османське панування; будівництво фортеці | Османські султани, місцеві татари |
| 1789-1917 | Одеса | Захоплення росіянами; розбудова порту | Йосип де Рібас, герцог де Рішельє |
| 1991-донині | Одеса | Незалежна Україна; деколонізація | Сучасні історики та археологи |
Джерела даних: Вікіпедія (uk.wikipedia.org) та Суспільне Одеса. Ця таблиця підкреслює, як офіційна російська версія фокусувалася на 1794 році, ігноруючи попередні періоди, тоді як сучасні дослідження, базовані на розкопках 2025 року, розширюють хронологію.
Розбираючись у цих версіях, стає ясно, що історія Одеси – це не статична картина, а динамічний процес, де нові відкриття постійно збагачують наше розуміння. Місто продовжує надихати, нагадуючи, що справжні засновники – це не поодинокі герої, а колективний дух народів, які формували його душу.
