Меркурій мчить по еліптичній орбіті на відстані близько 58 мільйонів кілометрів від Сонця, роблячи його беззаперечним сусідом нашої зірки. Ця крихітна планета, менша за супутник Юпітера Ганімед, вражає своєю компактністю — діаметр лише 4879 кілометрів, що робить її найменшою в Сонячній системі після пониження статусу Плутона. Обертаючись навколо Сонця за 88 земних діб, Меркурій несе на собі відбиток екстремальних умов: денна поверхня розжарюється до +430°C, а нічна вкривається крижаною коркою при -180°C.
Його поверхня, всіяна кратерами ніби шрамів від давніх битв, нагадує Місяць, але з унікальними грядами та рівнинами від давнього вулканізму. Тонка екзосфера ледь тримається, постійно розвіювана сонячним вітром, а магнітне поле, слабке, але вперте, захищає планету від повного випаровування. Саме ці риси роблять Меркурія загадкою: як така маленька куля виживає поруч з пеклом Сонця?
Спостерігати Меркурій не просто — він ховається в сутінках біля горизонту, але в правильний момент блищить, як срібна стріла. Ця планета не просто факт з підручників; вона пульсує ритмом космічних таємниць, які ми тільки-но починаємо розкривати.
Фізичні характеристики: крихітний гігант заліза
Уявіть кулю розміром з континент Австралію, але з масою, що становить лише 5,5% від земної. Радіус Меркурія — 2440 кілометрів, площа поверхні — 74,8 мільйона квадратних кілометрів, а об’єм міг би вмістити океани Землі з лишком. Густина вражає — 5,43 г/см³, вища за земну, завдяки гігантському залізному ядру, яке займає 75% радіуса планети. Це ядро, ймовірно, частково розплавлене, генерує слабке магнітне поле, що дивує вчених своєю присутністю в такому маленькому тілі.
Прискорення вільного падіння тут — 3,7 м/с², тож стрибок на Меркурії був би легким, як у сні. Альбедо поверхні низьке — 0,068, через що планета здається темною плямою на тлі Сонця. Ці параметри не просто цифри; вони пояснюють, чому Меркурій — “планета, що не повинна існувати”, як жартують астрономи, адже така велика частка металу в ядрі порушує моделі формування планет.
Орбіта та обертання: найшвидший мандрівник Сонячної системи
Ексцентрична орбіта Меркурія — найвитягнутіша серед планет, з ексцентриситетом 0,206: у перигелії він підлітає на 46 мільйонів кілометрів до Сонця, в афелії віддаляється до 70 мільйонів. Середня швидкість — 47,4 км/с, або 170 тисяч км/год, ніби космічний болід на автобані зірок. Рік триває 87,97 земної доби, синодичний період — 116 днів, коли планета виглядає петлею з Землі.
Обертання навколо осі повільне — 58,65 земних діб, створюючи резонанс 3:2 з орбітою. Сонячний день тягнеться 176 земних діб: схід Сонця затримується через ефект, ніби планета “гальмує” на повороті. Нахил осі мінімальний — 2°, тож пір року тут відсутні. Цей танець орбіти вплинув на Ейнштейна: зсув перигелію став тестом загальної теорії відносності.
Земляни часто плутають його з Венерою, але середня відстань до нас менша — Меркурій ближчий у середньому, ніж наша “сестра”.
Температурний хаос: від пекла до криги за години
Без атмосфери тепло не утримується: вдень поверхня поглинає сонячне випромінювання, досягаючи +430°C, вночі випромінює його в космос, падаючи до -180°C. Середня температура — -167°C, але в затінених кратерах полюсів можливий водяний лід, підтверджений радарами. Чому не найспекотніша? Атмосфера Венери — парниковий ефект у мега-версії, +462°C скрізь.
Сонячний вітер бомбардує планету, випаровуючи породи та створюючи хвости з натрію. Цей контраст — як сауна й морозильник в одному: жодне земне обладнання не витримає без хитрощів охолодження.
Цікаві факти про Меркурія
- Найближча до Землі в середньому: За розрахунками NASA, Меркурій проводить більше часу ближче до нас, ніж Венера — парадокс орбіт!
- Ретроградна ілюзія: Здається, що рухається назад через швидкість — звідси астрологічні міфи про “проклятий ретроград”.
- Лід на полюсах: У кратерах, куди Сонце не сягає, мільярди тонн води, можливо, з комет.
- Швидкісний рекорд: 180 000 км/год — жодна інша планета не ганяє так.
- Геологічно живий: 2026 дані показують ознаки недавньої активності — тектоніку чи вулканизм?
Ці перлини роблять Меркурія не просто каменем, а живою лабораторією космосу.
Поверхня Меркурія: ландшафт давніх катастроф
Сіра, кратерована пустеля простягається на 74 мільйони км²: ударні кратери від мікро до 1550-км Калоріс — “великої западини”, де ударна хвиля облетіла планету двічі. Міжкратерні рівнини (40% поверхні) — залишки лави 3,5 млрд років тому, гладкі, як подих вулкана. Гряди висотою до 3 км, уступи довжиною 1000 км — сліди стискання планети на 14 км.
Факула — нерегулярні ями від вибухів газу, грабени та западини додають драми. Полюсні кратери ховають лід, а екватор — гранітні рівнини. Склад: 30% силікатів, 70% металів, збагачені вуглецем і сіркою — низьке альбедо від графіту.
Цей рельєф — хроніка: ранні бомбардування, вулканізм, тектоніка. Нові дані 2026 натякають на свіжу активність — можливо, планета ще “дихає”.
| Параметр | Меркурій | Земля | Венера |
|---|---|---|---|
| Діаметр (км) | 4879 | 12742 | 12104 |
| Відстань до Сонця (середня, млн км) | 57.9 | 149.6 | 108.2 |
| Температура max (°C) | +430 | +58 | +462 |
| Маса (від земної) | 0.055 | 1 | 0.815 |
| Період оберт. навколо Сонця (дні) | 88 | 365 | 225 |
Таблиця підкреслює екстреми: Меркурій — чемпіон компактності та швидкості. Дані з NASA.gov.
Внутрішня будова: залізне серце та магнітні торнадо
Ядро — 2020 км радіусу: внутрішнє тверде (1000 км), зовнішнє розплавлене з сіркою. Мантія — 390 км силікатів, кора — тонка, 10 км. Висока густина від гігантського удару, що здув мантію пра-Меркурія. Магнітне поле — 1% земного, диполь зміщений, створює “торнадо” плазми з сонячного вітру.
Динамо-ефект від конвекції в ядрі пояснює поле. Волатильні елементи (K, Na) збагачені — натяк на кометні доставки. Меркурій — унікальний: єдина земна планета з таким металевим ядром без газового гіганта поруч.
Від перших спостережень до космічних зондів
Шумери 3000 р. до н.е. бачили “стрибуна”, греки — Гермеса, римляни — Меркурія за швидкість. Галілей у 1610 телескопічно підтвердив фази. Транзити — рідкість, останній 2016, наступний 2032.
Mariner-10 (1974-75) першим сфотографував 45% поверхні, виявив поле й Na-атмосферу. MESSENGER (2008-2015) — перша орбіта, мапи, лід, вулкани. BepiColombo (ESA/JAXA, запуск 2018) після флайбаїв увійде в орбіту листопаді 2026, з двома зондами: MPO для поверхні, Mio для магнітосфери. Перші дані обіцяють революцію в розумінні походження.
Майбутнє вивчення: що приховано в тіні кратерів
2026 рік — пік: BepiColombo розгорне 20 інструментів, скануючи X-променями склад, магнітосферу. Нові відкриття — ознаки активного вулканізму чи тектоніки, пояснення ядра. Майбутні місії? Посадкові модулі чи орбітальні лабораторії для зразків.
Спостерігайте Меркурій у сутінках лютого 2026 — найкращий час. З телескопом побачите диска, з програмами — фази. Ця планета кличе: від міфів до реальності, Меркурій шепоче секрети Сонячної системи, манячи новими горизонтами.
