Джулі мчить нічним Осло на велосипеді, вітер б’є в обличчя, а думки кружляють хаотичніше за міські вогні. Тридцятирічна норвежка змінює професії, як рукавички, – від медицини до фотографії, – і коханців, ніби шукає ідеальний плейлист для життя. Фільм “Найгірша людина у світі” Йоакіма Трієра перетворює ці метання на поезію, де кожне “але” стає кроком до правди. За чотири роки її історії глядач бачить не просто ромком, а дзеркало для тих, хто вагається на роздоріжжі.
Ця норвезька стрічка 2021 року вибухнула Каннами, де Ренате Реінсве забрала приз за найкращу жіночу роль, а потім полетіла на “Оскар” з двома номінаціями. Критики хвалять її за чесність: 96% на Rotten Tomatoes, бо тут немає казкових фіналів, тільки реальне життя з його гострими кутами. Джулі не лиходійка, а просто людина, яка відчуває себе найгіршою, бо не може обрати один шлях. Саме це чіпляє – впізнавання в її сумнівах.
Осло оживає на екрані: вузькі вулички, кав’ярні з видом на фіорд, вечірки, де танцюють до ранку. Фільм триває 128 хвилин, але здається, ніби прожив чотири роки разом із героїнею. Бюджет у 5 мільйонів євро окупився вдвічі – 12,7 мільйона зборів по світу. А IMDb тримає 7.7 від 124 тисяч глядачів. Це не просто кіно, а розмова про нас усіх.
Історія створення: від ідеї до трилогії Осло
Йоакім Трієр, норвезький візіонер, що виріс у кіношній родині, завжди малював Осло як героя своїх стрічок. “Найгірша людина у світі” завершує його “Осло-трилогію”, яка почалася 2006-го з “Репризи” про амбітних письменників і продовжилася 2011-го “Осло, 31 серпня” – денною одіссеєю наркомана. Ці фільми не послідовні, але пов’язані темами часу, ідентичності та норвезької меланхолії. Трієр писав сценарій з давнім другом Ескілом Фогтом, черпаючи з власних розмов про любов і хаос тридцятиліття.
Зйомки стартували 2019-го в Осло та Стокгольмі, з оператором Каспером Туксеном, що ловить магію міста. Продюсери Андреа Беренцен Оттмар і Томас Робсам зібрали команди з Норвегії, Швеції та Данії. Композитор Ола Флеттум вплів норвезький фолк з електронікою, а монтажер Олів’є Бугге Кутте розбив оповідь на 12 глав плюс пролог та епілог – ніби сторінки щоденника. Результат: фільм, що почався як інтимна історія, став гімном поколінню Z та міленіалів.
Трієр казав в інтерв’ю, що хотів повернутися до “хаосу” перших робіт. І це спрацювало – стрічка легша за попередні, з гумором і енергією, але глибока, як фіорди. Без зайвої драми, з фокусом на емоціях, що пульсують під шкірою.
Сюжет без спойлерів: чотири роки метань і відкриттів
Джулі стоїть на порозі тридцяти, з дипломом медика в кишені, але серце тягне до фотоапарата. Вона живе з Акселем, зрілим коміксистом, чий світ – стабільність і компроміси. Вечірка кидає їй назустріч Ейвінда, баристу з легкою душею. Між ними спалахує іскра, але вибір рве душу на шматки.
Фільм не женеться за подіями – це мозаїка моментів: сміх на кухні, сльози в ліфті, час, що зупиняється під MDMA. Кожна глава фіксує перелом: криза ідентичності, тиск суспільства, страх втратити себе. Трієр майстерно балансує комедію й драму, роблячи сміх гірким, а біль – катартичним.
Оповідь веде закадровий голос Іне Янсен, ніби подруга шепоче правду. Ніяких чорно-білих ролей – усі герої живі, з вадами й чарами. Це робить перегляд інтимним, ніби зазираєш у чужий Instagram, але з глибиною.
Персонажі: Джулі та її світ у акторських шедеврах
Ренате Реінсве втілює Джулі з такою правдивістю, що здається – це її власна історія. Її очі передають сумніви, посмішка – бунт. Перед зйомками Реінсве ледь не кинула акторство на користь столярства, але Трієр переконав її. Результат: Каннський приз і номінація на Оскар за найкращу актрису.
Андерс Даніельсен Лі – Аксель, зрілий митець, що тримається за норми. Він з’являється в усій трилогії, символізуючи норвезьку інтелігенцію. Герберт Нордрум як Ейвінд – втілення свободи, з гумором і теплом. Другорядні – батьки Джулі (Інґар Хельґе Ґімле, Едіт Хааґенруд-Санде), подруги – додають шарів реалізму.
Актори не грають – живуть. Реінсве імпровізувала сцени, Лі черпав з автобіографії. Їхня хімія робить кохання відчутним, як запах кави в Осло.
- Джулі (Реінсве): Символ метань – від студента до фрілансера, шукає сенс у змінах.
- Аксель (Лі): Стабільність проти пристрасті, його монологи про життя – філософія в коміксах.
- Ейвінд (Нордрум): Легкість барісти, що вчить Джулі бути в моменту.
- Сунніва (Кароліне Хьорт): Подруга, що віддзеркалює вибори героїні.
Після списку персонажів розумієш: це не про романтику, а про вибір себе. Актори роблять їх близькими, ніби сусідів по квартирі.
Тематика: криза тридцяти, любов і час
Фільм ріже по живому теми міленіального кризу: кар’єра чи сім’я? Моногамія чи свобода? Джулі вагається, бо світ змінився – соцмережі диктують ідеали, фемінізм вимагає балансу. Трієр показує, як час зупиняється в ключові моменти, ніби магічний реалізм у норвезьких декораціях.
Любов тут не казка: ревнощі, секс, розмови до ночі. Екзистенціалізм переплітається з гумором – Джулі курить з батьком, жартує про політику. Фільм критикує перфекціонізм, показуючи, що помилки – це зростання. Для українців, з їхніми війнами та змінами, це резонує: пошук себе в хаосі.
Теми трилогії – пам’ять, ідентичність – тут легші, але глибокі. Трієр порівнює життя з коміксом Акселя: панелі, де героїня еволюціонує.
Візуал, саундтрек і режисерський хист
Каспер Туксен знімає Осло як любовний лист: золоті години, дощові відблиски, натовпи на фестивалях. 12 глав структурують ритм – від динаміки до спокою. Монтаж Кутте грає з часом: сцена “замороженого часу” – шедевр, де світ стоїть, а Джулі біжить.
Ола Флеттум змішує інді-рок, фолк і електроніку – від сонячних L.V.N. до меланхолійного Smerz. Музика пульсує емоціями, підсилюючи сцени вечірок чи самотності.
Трієр, з його дебютом у Reprise, майстерно балансує жанри. Художник Роджер Розенберг створює мінімалістичні інтер’єри – від затишних квартир до галерей.
| Елемент | Особливості | Вплив на атмосферу |
|---|---|---|
| Операторська робота | Довгі плани, природне світло | Занурення в реальність Осло |
| Саундтрек | Фолк + електроніка | Емоційний резонанс |
| Структура | 12 глав + пролог | Динаміка оповіді |
Таблиця ілюструє, як техніка служить історії (дані з IMDb). Візуал робить фільм незабутнім.
Нагороди: від Канн до Оскара
Прем’єра в Каннах 2021-го – сенсація. Реінсве взяла приз акторки, фільм номінований на Золоту пальму. 2022-й: дві номінації Оскар (сценарій, міжнародний фільм), BAFTA, César. Норвезькі “Аманда”: найкращий фільм, акторка, саундтрек тощо – 7 перемог.
- Каннський МКФ: Найкраща акторка – Реінсве.
- Оскар: Номінації за сценарій (Трієр/Фогт) та міжнародний.
- Європейський кіноприз: Номінації акторка/сценарій.
- Rotten Tomatoes: 96% від критиків.
Ці нагороди підкреслюють універсальність – від Нью-Йорка до Києва.
Цікаві факти
- Реінсве планувала стати столярем, але Трієр написав роль для неї за день до її рішення кинути акторство (IMDb).
- Фільм завершує “Осло-трилогію”, де Андерс Даніельсен Лі грає в усіх трьох.
- Сцена “замороженого часу” – 17 секунд реального часу, знята за 39 дублікатів.
- Касові збори перевищили бюджет удвічі, попри пандемію.
- Трієр надихався “Енні Голл” Вуді Аллена, але додав скандинавську холодність.
Факти додають шарму – фільм живий, як його героїня.
Культурний вплив і чому дивитися в 2026-му
Стрічка резонує з постпандемійним світом: ізоляція посилила кризи ідентичності. В Україні, де молодь бореться з війною та еміграцією, Джулі – дзеркало. Рецензії в Suspilne та NV хвалять за реалізм. 2026-го, з новим фільмом Трієра “Сентиментальна цінність”, трилогія набирає обертів.
Фільм на Netflix, у прокатах – ідеальний для осіннього вечора. Він вчить: бути “найгіршим” – нормально, головне рухатися вперед. Осло шепоче: життя – не пряма лінія, а лабіринт з вогниками.
Джулі біжить далі, а ти? Фільм кличе замислитися над своїм шляхом, з посмішкою і сльозою.
