Буковинець у зоні АТО втратив око та травмував ноги

Щодня кількість поранених у зоні АТО зростає, і, на жаль, багато з них не отримують допомоги від держави, а вимушені звертатися до небайдужих людей.

33-річного мешканця села Стара Жадова, що на Сторожинеччині, Ярослава Верхоляка мобілізували ще 9 квітня, а вже в червні він потрапив у зону АТО, служив під Донецьком, у гаубичній бригаді був шофером. Вночі з 12 проти 13 липня він з іншими військовими потрапив під обстріл, машина з усіма речами та документами згоріла. Тієї ночі четверо буковинських бійців, які були разом з Ярославом, зникли безвісти. А він дивом вижив. З 13 липня чоловік перебував у Луганському аеропорту, який 17 липня обстріляли. Чотири важких дні Ярослава не шпиталізували, а поранення були просто жахливі. Снаряд попав у верхню щелепу, її розтрощило, розбило ніс, чоловік втратив око. Страшенно обгоріли обидві ноги, у колінному суглобі застряг осколок, тож лікарі не дають ніяких прогнозів, чи функціонуватиме нога, адже наразі вона не діє.

Дружина Ярослава Оксана Верхоляк розповідає, що в одеському шпиталі чоловікові зробили операцію на щелепу, встановили титанові пластини, коли вони приживуться, за три місяці, боєць має повернутися в Одесу для пластичної операції. Лікарі Ізраїлю відгукнулися, що можуть встановити імплант ока, та ця операція надто дорога, близько 17 тисяч євро. Таких грошей родина не має.

- Ярослав був основним нашим годувальником, їздив на заробітки, з цього і жили. У нас трирічна донька, власного житла не маємо, тому й продати нема що, - зізнається пані Оксана. – Від держави ми наразі не отримали ні копійки. Навіть більше, коли перебували в Одесі, у шпиталі вимагали довідку, що Ярослава поранило саме в зоні АТО, ніхто не хотів видати нам цю довідку. Врешті, додзвонилася до замміністра оборони і тільки тоді папірець дали. Окрім нього, ніяких документів, які б підтвердили, що чоловік був учасником АТО, немає, тому я й не знаю, на яку допомогу можу розраховувати. Нас постійно підтримують знайомі, рідні, волонтери, вони зібрали одяг, все необхідне, допомагають харчами. Без них ми б не впоралися. Тисячу гривень обіцяла дати сільська рада. Та цього замало, тому всім серцем сподіваємося, що люди не залишаться байдужими і допоможуть нам зібрати кошти на операції.

Ірина БЄЛОВА