Про таких, як він, кажуть – справжній патріот, цільна людина, яка звикла не балачками доводити свою правоту, а реальними справами. Він підставив плече державі, коли їй було найбільш скрутно – торік, коли ми були на порозі повномасштабної війни з Росією. Залишивши спокійне життя викладача університету, він добровольцем пішов на фронт. Життя Андрія Гречанюка – кандидата філологічних наук, доцента, викладача ЧНУ, ділиться на «до» і «після». В іншому житті – він старший лейтенант, старший офіцер артилерійської батареї. Коли дізналися, що він справжній доцент, його так і охрестили – Доцент. Але завжди уточнювали, він справжній, не такий як у відомому фільмі.
«Першого вересня йду на зайняття. І що я скажу дітям?»
Він потрапив до армії торік влітку, коли відбувалися найгарячіші події на фронті. Але довелося кілька разів ходити до військкомату, поки призвали до армії.
- Прийшов до військкомату і сказав – ось він я (сміється, - авт.). Не отримував повістки. В той час в Україні була біда і потрібно було йти (воювати, - авт.). З іншого боку, потім часто думав про це, - я першого вересня йду на зайняття до університету. І що я скажу дітям? Нічого. Я, такий собі великорозумний викладач, який вчитиме дітей премудростей – бути чесними, об’єктивними, патріотами, мати свою позицію. І чого, по суті, я можу їх навчити, якщо сам цієї позиції не маю? – відверто зізнався без зайвого пафосу Андрій. - Тому пішов до військкомату, сказав, що скарг на здоров’я не маю і наступного дня поїхав до Бердичева.
Але це також був досить тривалий процес. Спочатку прийшов на початку літа, але сказали, що потреби в артилеристах немає. Написав рапорт, що погоджуюсь йти як доброволець, відмовився від медичної комісії. У серпні - знову до військкомату. З’явилася потреба в артилеристах. І наступного дня поїхав до місця проходження служби.
«Запитали, чи готовий відбути у зону проведення АТО»
- Спочатку потрапив до 26-тої артилерійської бригади у Бердичеві. У відділі кадрів майор запитав – куди хочу йти – у протитанкову чи гаубичну артилерію? Мені було неважливо, головне – йти воювати. Також запитали, чи готовий відбути у зону проведення АТО. А нащо я тоді взагалі призивався? Я для цього і йшов до армії, - пригадує Андрій Гречанюк.
Військову кафедру він закінчив ще 1998 року – це було дуже давно і неправда, як то кажуть. За цей час багато забулося. Але буквально за тиждень відновив чимало суто практичних навичок. Потім, коли було сформовано артилерійський дивізіон, виїхали на полігон під Житомиром – Житомирський учбовий центр (ЖУЦ). На початку вересня перші стрільби. Там відновив базові знання. Згодом чимало згадував у процесі.
«Чому там тривають бої, йде наступ, а ми сидимо у тилу?»
- Там ми пробули до середини жовтня. А потім відправили на Мелітополь, де ми перебували в армійському резерві. Прикривали напрямок – Маріуполь–Бердянськ–Мелітополь. Була ймовірна версія висадки десанту з Азовського моря, - каже колишній військовослужбовець. - Але висадка десанту була малоймовірна, бо море мілке і значну техніку висадити практично неможливо. Хіба що піхотний десант, або диверсійні групи. Коли почалися бої під Маріуполем (у листопаді – на початку грудня), то в нашому дивізіоні почалося ширитися невдоволення, тривога – чому там тривають бої, йде наступ супротивника, а ми сидимо у тилу?
Під новий рік все трохи притихло, а потім знову почалося загострення. І у людей почалася ейфорія, коли повідомили, що їх відправляють у сектор (зона АТО поділена на так звані сектори, - авт.).
«Було навіть таке, що бої тривали по півдоби»
- Повантажилися на ешелон, в Ізюмі розвантажилися і 25 січня були у секторі. З маршу зайняли вогневі позиції і о шостій ранку були готові до відкриття вогню. Але команди не було і ми дві доби простояли на одній позиції, - розповів кандидат наук, доцент ЧНУ. - Навколо шум, канонада, постріли, вибухи, працює наша реактивна артилерія, ствольна. І лише через дві доби, коли ми змінили вогневу позицію і переїхали під саме Дебальцеве, тоді почалася робота – серйозні бої. Було навіть таке, що бої тривали по півдоби, по 15-17 годин.
Було таке, пригадує він, що за три з половиною доби із кожної гаубиці випустили приблизно по 1000 снарядів. А варто пам’ятати, що ресурс ствола – півтори тисячі пострілів.
«Від снаряда «Урагану» глибина близько трьох метрів»
Очевидно, Бог беріг Андрія та його бойових побратимів. На ділянці відповідальності, коли противник гатив з усього, з чого міг, на їхні позиції не впав жоден снаряд. Інакше, як Боже провидіння, це назвати, напевно, неможливо.
- Була, так би мовити, фантастична ситуація, коли ми простояли на одній вогневій позиції, звідки вели надзвичайно інтенсивний вогонь майже три тижні. Причому жоден снаряд чи міна на позицію не впали. Падали поруч, досить близько, але нас не зачепили, - каже Андрій. - Коли розповідали хлопцям, ті не вірили, що таке можливе. Нас учили, що ми маємо вісім хвилин, щоб втекти з вогневої позиції після того, як вилетів останній снаряд зі ствола. Це потрібно змінити вогневу позицію на відстань 200-250 метрів. Бо у відповідь щось обов’язково прилетить.
Певною мірою такому везінню сприяв ландшафт місцевості і те, що поблизу постійно займали позицію реактивники і вели вогонь поблизу їхніх позицій. Вони більш мобільні, їх засікали і по ним вели вогонь у відповідь. Було не зрозуміло, хто веде вогонь. Вони відпрацьовували і залишали позиції, і за кілька хвилин на те місце падали снаряди (від позицій на 200-300 метрів).
- Повірте, ми ходили на ті позиції і фотографували вирви – вони вражають! Від фугасного снаряда «Урагану» глибина близько трьох метрів, - пригадує «Доцент».
«Під Дебальцевим Росія застосувала авіацію»
Андрій Гречанюк не за чутками знає про події у Дебальцівському «котлі». Його батарея прикривала відхід наших військ, пробивала для них коридор.
- Якраз тоді відбувалися події в Дебальцевому. Ми створювали загороджувальний вогонь, коли було так зване відведення військ із оточення. Прикривали нашу піхоту і пробивали їм коридор, щоб вони могли відходити. Бо, по суті, вони попали в оточення і «котел» там був. Не все так весело, як здається. Там в оточення потрапила 128 бригада, батальйон «Донбас» і наш дивізіон розчищав для них коридор, - пригадує ті події Андрій. - Скажу, напевно, досить несподівані речі – під Дебальцевим Росія застосувала авіацію. А проти авіації ми були безсилі, у нас не було систем для відбиття атак із повітря. Ми не зенітна, а польова артилерія. Тоді, здається, наші військові збили дев’ять вертольотів та два літаки. І російське командування зрозуміло, що досить дорого застосовувати у цій війні авіацію.
«З боку «сєпарів» артилерія працювала доволі серйозно»
Наш герой досить скептично ставиться до так званих Мінських угод. Вони стримують лише наших військових, які не застосовують крупнокаліберної зброї. Бойовики цим абсолютно не переймаються.
- Поруч з нами була крупнокаліберна артилерія – «Піони» (203 мм). Вони нас, чесно кажучи, спочатку навіть трохи лякали. Коли вони стріляли, на кілька секунд ставало видно, як вдень. А звук від пострілу, ніби розверзаються небеса, - каже він. - Потім нас перекинули під Горлівку. Там ворог також сконцентровував війська, але це був не вельми перспективний напрямок для наступу. Працювала там переважно наша піхота, застосовувалася також артилерія та міномети – до 100 міліметрів. Після Мінських домовленостей застосовувати артилерію понад 120 міліметрів було заборонено.
1 квітня дивізіон перевели до 44 артилерійської бригади, яку сформували торік восени. І з-під Горлівки перекинули під Луганськ у місто Щастя. По суті, наші артилеристи там не працювали, стримували Мінські угоди.
- Було чимало розчарування та злості через це. Хлопці сердилися, бо з боку так званих «сєпарів» артилерія працювала доволі серйозно. А наша мовчала. Хоча їхня артилерія – це кадрова російська армія. Це не були так звані «трактористи» та «шахтарі». Ми вже не відповідали, бо не мали права. Це підсудна справа – невиконання наказу, - каже військовий.
«Армія має бути контрактною»
Щодо наших збройних сил, то, за словами Андрія, зараз можна сміливо казати, що у нас є армія. Два роки тому ми сміливо говорили, що у нас немає армії. Але ми, за звичкою, оглядаємося на радянську армію – призовників.
- Армія має бути не такою – це має бути контрактна армія, коли кожна людина там знає, що має робити. Якщо людина туди йде, то має вміти воювати! Крапка. Зараз в Україні є армія людей, які вміють воювати. Причому воювати якісно, - переконаний Андрій Гречанюк. - Але навіть тоді, коли була перша хвиля мобілізації, коли вона ще не завершилася (літо 2014 року), то нам вдалося відтіснити супротивника майже до кордону. І навіть тоді там не воювало так зване ополчення. Так, вони були, виконували якісь функції, але воювали там російські кадрові війська.
«Щодо так званих Мінських домовленостей, то це зрада»
Фактично службу Андрій Гречанюк закінчив у місті Щастя. Спочатку був командир другого вогневого взводу. А потім старшим офіцером батареї – старшим лейтенантом. Це був передовий рубіж, а базовий табір був за кілька кілометрів у тилу.
- Щодо фахового рівня наших офіцерів, то все залежало від самої людини. Були кадрові офіцери, які звільнилися за 10-20 років до цих подій. Зрозуміло, що вони також певний час відновлювали свої знання. Але це вони робили швидше і часто консультувався з ними. Щодо офіцерів останніх випусків, то відчувався брак підготовки. Хоча мій комбат, якому 25 років, був справжній професіонал. Надзвичайно грамотний артилерист. Навіть попри те, що я пройшов бої, вже довелося понюхати пороху, у цієї людини багато чого вчився. Артилерія, за великим рахунком – це геометрія і вимагає просторового уявлення та бачення. Це щось на кшталт 3D-графіки у голові, - пояснює артилерист.
За це він, зізнається, дякує Богові та тому, що навчили на військовій кафедрі наші офіцери. Вони навіть допомогли літературою, коли він пішов до армії.
Щодо так званих Мінських домовленостей, то, на погляд учасника АТО, це зрада. У цього конфлікту мирного вирішення не може бути. Має бути лише силовий варіант – хай би як там було важко. Це має бути такий собі бліцкриг.
- Затягування війни втомлює людей. Вони розчаровуються і зневірюються. Коли армія воює, вона повнокровна, активна, нормальна. А коли вона не воює – починає розкладатися, - переконаний Андрій Гречанюк.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар