Чернівецький меморіальний музей Володимира Івасюка відзначає своє 20-річчя

Саме 13 вересня виповнюється також 45 років першому публічному виконанню одразу двох пісень «Червона рута» і «Водограй» на Театральній площі Чернівців у телепередачі «Камертон доброго настрою». Він прекрасно усвідомлює, що для подальшого розвою великого таланту мистця потрібно змінювати статус установи.

«Червона рута» після народження переросла із чи не найпопулярнішого шлягера, який співали в усьому світі, до українського ліричного гімну, який так часто співали на Майдані 2014 року, що тільки Державний Гімн України міг нарівні конкурувати з нею. Тому й отримала такий статус. Про те, що було раніше, у книзі спогадів та есе «Володимир Івасюк. Життя – пісня» (2003 р.) нині вже покійна професор Ніна Гуйванюк писала: «Програмним твором Володимира Івасюка, безперечно, є його «Червона рута». Чари цієї квітки, для багатьох невідомої і небаченої у природі, торкнулися мільйонів сердець слухачів і залишилися там навіки символом душі Володимира Івасюка, а також національним символом України, як, скажімо, калина і тополя, як Дніпро і Карпати. Скільки душевних поривів, сумлінь, щему кохання, таких близьких кожному, в невеличкому тексті пісні: «Я без тебе всі дні у полоні печалі», «Бо твоя врода - то є чистая вода, то є бистрая вода синіх гір», «Ти признайся мені, звідки в тебе ці чари», «По забутих стежках ти приходиш до мене». Усі ці вислови звучать з одним значенням: «Я тебе люблю». Проте висловлені інакше (сказати б, прямовисно), вони перестали би бути поезією. У пісенній творчості В. Івасюка, співця чистого і вірного кохання, ми не знайдемо жодного такого «прямовисного» рядка. Замість традиційних формул-присягань у коханні Володимир Івасюк виспівує словами...».

Дивовижний механізм спрацьовує стосовно геніальних речей. Нові покоління громадян обирають із них те, про що, можливо, не думали їхні попередники. Але теперішнє українське громадянство мислить мірками військового часу. Адже хай би як приховували від нас наші можновладці, але кожен громадянин України усвідомлює, що триває неоголошена війна з північним сусідом-«братом». Тому й приходить на підмогу пісня «Червона рута», в якій і натяку немає на політку. Та є найосновніше – любов, що перевищує всі інші поняття, як ненависть, зневага, зверхність.

Тому починає навіть дивувати, що наразі не узаконено Національне свято української пісні, про яке музейні працівники кажуть ледь не десять років. Зрештою, уже проводитимемо цьогоріч усьоме в Чернівцях на Театральній площі 13 вересня, коли вперше прозвучали звідти «Червона рута» і «Водограй» у виконанні самого автора пісень. І до Чернівецької обласної ради зверталися внести подібні пропозиції Президентові України і Верховній Раді. Адже наша пісня – душа народу. Такий захід зміг би підтримати українських бійців і на передовій, і додавав би сил волонтерам. Зрештою, кожному громадянинові допоміг би усвідомити себе нескореним українцем.

Відзначаючи музейне 15-річчя у книзі-каталозі «Історія музею – в особах і подіях», зазначав, що зараз варто зосередити нашу увагу не лише на тому, як «оцифрувати» історію, а й оживити її, зробити потужнішим і діяльнішим чинником державницької ідеології. Адже крізь горнило будь-якого музею за часи його існування проходить велетенська кількість людей |різного віку, уподобань, переконань. І непоправною хибою варто вважати ігнорування цим фактором при розбудові такої молодої держави, якій понад тисячоліття.

Зрозуміло, немає потреби занадто часто випускати подібні каталоги, це краще робити до круглих дат. Тим паче, музей Володимира Івасюка не обділений ні телебаченням, ні радіо, ні електронними засобами, пресою, котрі широко висвітлюють наші заходи. Адже площі музею такі скромні, що помістити на одному заході до 50 осіб це – надто складно. Саме завдяки ЗМІ ми розширюємо інтерес до музейної справи. Чимало каналів, телестудій співпрацюють з нами. Саме з ініціативи друзів-ініціаторів музею втілено в життя нову форму екскурсійного обслуговування «Чернівці – місто «Червоної рути»», приуроченої дню народження композитора, коли багато представників засобів масової інформації і просто охочих змогли пройтися улюбленими місцями рідного міста геніального мистця, а саме побувати на Театральній площі, де встановлено меморіальну дошку вихованцеві медичного інституту, де виконував «Червону руту» і «Водограй», відтак – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, обласна телестудія, де Володимир багато своїх пісень, котрі виконував і сам, і з ВІА «Смерічка», і з Софією Ротару записував разом з режисером Василем Стріховичем. І нарешті – відвідини музею.

З-поміж іншого виділю таку проблему, як видавнича справа музею. Ми плідно співпрацюємо з багатьма видавництвами і друкарнями, особливо з Видавничим домом «Букрек», де побачили світ багато унікальних книг: друге видання повістей, романів, поезій Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина», «У царстві вертухаїв», Вибрані твори», трилогія історичної романістики, книга казок «Золота карета», готуємо спогади до 100-річчя від дня народження письменника, чекає свого часу і проза. Тут же побачили світ «Музичні твори» Володимира Івасюка з нагоди 60-річчя від дня народження, проте лише 80, а не 94 – знайдені музейниками. Мріємо нарешті видати інструментальні твори. Одне слово, роботи непочатий край і, як любив казати незабутній Михайло Григорович, трудитися треба «у поті чола»! До чого повсякчас і прагнемо.

Постає ще одна актуальна проблема, як розширити приміщення закладу, що зараз є у звичайній чотирикімнатній квартирі, й експозиція займає лише 131 квадратний метр. Зважаючи на те, що екскурсійний потік достатньо насичений протягом року, особливо у весняно-літній період. Відвідують музей Івасюків практично з усіх куточків України, тож не раз поставало питання про відкриття філії закладу, який називався би «Червона рута». До речі, маємо експонати, які глибше розкривали би не тільки історію створення геніальної пісні, а й зародження і проведення Всеукраїнського фестивалю сучасної естрадної пісні «Червона рута» саме у Чернівцях. Торік виповнилося чверть віку від дня його проведення. Саме зусиллями музейних працівників 2009-го вдалося у столиці Буковини провести його 20-річчя. Тоді ж і подарували музеєві сорок прекрасних фотографій з першого фестивалю, та де їх розміщувати, ми не знаємо, бо займають багато місця. Іван Лепша, журналіст з музичних питань, який став ініціатором проведення «Рути» також подарував нам свою музичну бібліотеку, газетні вирізки і фотографії. Постає питання розміщення філії, а відтак і кваліфікованих працівників. Зараз у музеї працюють аж два наукових співробітники, зберігач фондів і наглядач та головний бухгалтер, завідувачка господарства, технічний працівник і сторожі. Як стверджує обласна влада, і цих працівників забагато, тому вимагає додаткових скорочень...

Для розміщення експозиції потрібні не лише спеціалісти, а й кошти. З фінансами, зрозуміло, погано. Триває ж війна. Вимагати у воюючої держави – злочин. Тому ми всі навчилися... мовчки вимагати. Так само мовчки проковтнули капітальний ремонт існуючого приміщення, котрий мали відремонтувати ще при тому правителеві, якого вже не вважаємо президентом. Тоді нас «заспокоїли» – спершу ремонт приміщення Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської, бо тоді якраз відзначали 150-річчя письменниці. А потім дійде черга і до музею В. Івасюка. Влада за цей час докорінно змінилася і на  сесії обласної ради таки вирішили виділити музеєві кошти на заміну опалення. Слава Богу, крига скресла. Як воно буде далі, побачимо. Війна ж іще не закінчилася.

Але ми віримо бодай тому, що інакше жити не вміємо і не хочемо! Віримо у нашу перемогу, віримо у майбутній ремонт, віримо у створення філії музею «Червона рута», віримо у проголошення Національного свята української пісні. Ми ж народжені з цією непохитною Вірою. Ще хотілося б до наступних ювілеїв 25-річчя музею та 50-річчя «Червоної рути» змінити власний статус. В історії відомі такі зміни. Невже ж меморіальний музей геніального композитора, героя України Володимира Івасюка не має права претендувати на звання Національного?

Мирослав Лазарук, директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка, письменник