18-20 лютого на майдані у Києві поранили студентів ЧНУ

Чимало студентів з усіх куточків України були на майдані у Києві в різний час.

Студентка ЧНУ Олеся, яка попросила не називати її прізвище, на майдані була з 1 грудня.

Дівчина розповідає, що була у різних сотнях, але коли сформували жіночу сотню №39, записали туди. 20 січня під час сутичок на Грушевського в Олесю силовики влучили п'ятьма резиновими кулями. А 18 лютого дівчина з жіночою сотнею була біля Маріїнського парку.

- 18 лютого уламком гранати мені поранило ногу, медики одразу мені її перемотали і я побігла далі, - каже Олеся, яка навчається на факультеті іноземних мов ЧНУ. – Досі важко усвідомити все, що тоді відбулося у Києві. Нога поволі гоїться. Рана вже затягнулася, але у мене був сильний забій, який досі дає про себе знати. Лікарі кажуть, що ще місяць буду його відчувати.

Наразі дівчина у Чернівцях, каже, приїхала, щоб підтягнути «хвости». Також чекає на дзвінок з Києва, каже, якщо треба буде, разом із своєю сотнею поїде до Криму.

На передову 20 лютого йшли прості хлопці

Один із учасників боїв 20 лютого на майдані Василь - родом із Тернопільщини, але навчається у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича.

- 18 лютого мого батька поранили осколком гранати, - розповідає Василь. – Наступного дня він поїхав додому, а я поїхав до Києва. Як тільки приїхав вранці 20 лютого, побіг на передову. Близько 8 ранку вже був на майдані. Спершу підносив шини, а потім взяв щит і побіг на передову. Нас було десь чоловік тридцять біля барикади на Інститутській. З моїх знайомих нікого там не було, когось із самооборони чи Правого сектору я теж там не бачив. З того боку майдан захищали прості люди, організаторів теж не було.

- Коли побачили, що силовики відступають, ми побігли в наступ, - додає Василь. – Якогось особливого захисту у людей не було. Врятувати якось могли тільки бронежилети з 4 і 5 рівнем захисту, а всі інші були ні до чого. Сам бачив, як бронежилети прошивали кулі. Люди йшли на вірну смерть. У мене вистрілив снайпер, саме коли ми побігли в наступ. Він, мабуть, цілив у стегнову артерію, але схибив. Вихідна рана біля стегнової кістки. У лікарню я не поїхав, мені робили перев’язки, а потім я вдома трохи відлежувався. Мамі, яка наразі за кордоном, нічого не сказав про поранення, щоб не хвилювалася. Скажу, коли побачимося.