Цьогоріч виповнюється п’ять років, як перестало битися серце відомого буковинського письменника, поета, журналіста Василя Кожелянка.
– Це було для нас страшенною несподіванкою, – пригадує Ірина Семанчук, племінниця Василя Кожелянка. – Одна справа, коли людина хворіє, інша – коли смерть приходить раптово. Мені про це досі важко говорити, бо Василь Кожелянко був мені, як тато. Навіть на моєму весіллі був за батька. Коли закінчувала школу, наполягав, щоб вступила саме на філологічний факультет ЧНУ. Хотів, щоб колись продовжила його справу. Він завжди підтримував мене, допомагав, редагував мої статті. Був дуже терплячим і люблячим. А коли у мене народилася донька, просив, щоб вона його називала дідусем. Йому дуже боліло, що у нього не було дітей.
Не стало Василя Кожелянка 22 серпня 2008 року. Життя його обірвалося раптово, Василь не встиг побачити усіх своїх книг. Вони вийшли друком вже після його смерті.
– Василь Кожелянко був моїм приятелем і я довго хотів видати якийсь його твір, – ділиться директор видавництва «Лілея-НВ» Василь Іваночко. – Мені дуже сподобалася його «Дефіляда у Москві» і я йому казав, як напишеш щось подібне, неси до мене. Ось 2008 року він і приніс мені рукопис книги «Ефіопська січ». Ми разом розробляли дизайн, він приносив малюнки, встиг висловити свої побажання до книги, але побачити книгу – ні.
На Букіністі встановлять пам’ятний знак В. Кожелянкові
Вийшла друком книга «Ефіопська січ» у 2011-му, того ж року її було визнано найкращою у номінації «Красне письменництво». Через рік у видавництві «Книги ХХІ» вийшов Кожелянковий роман «Діти застою», який також переміг у номінації «Красне письменництво». За оцінками критиків, останній роман В. Кожелянка входить до числа найкращих творів української літератури останніх десятиліть.
Віталія КОЗМЕНКО, Ольга ШУПЕНЯ
«Хлопець із простого українського села і є переможець…»
Марина Лібанова, екс-директор книгарні «Букініст»
День смерті Василя Кожелянка – один з найтрагічніших у моєму житті, але навіть цього дня мені хочеться згадувати лише яскраві моменти, які й були нашою з ним дружбою. 2000 року у видавництві «Кальварія» майже одночасно виходять три його відомих романи. Я взяла додому читати «Конотоп» і при зустрічі розповідаю йому про це. «Не читай, не треба», – каже Кожелянко, ця книга не для тебе. Мені образливо, я запитую: «А що, тобі моя думка не важлива?». Тоді він намагається згладити ситуацію, знаходить слова, аби переконати мене, що наша дружба від не прочитання його книги не постраждає. Так ось саме «Конотоп» я так і не прочитала досі… Він писав у дивовижному жанрі – альтернативна історія. Коли я почала щось розуміти в його сюжетах, а якщо відверто – далеко не все, мені здалося, що він у дитинстві не награвся у війну. Чи навпаки, так і продовжував грати, але при цьому дуже хотів виграти і довести, що ось він, хлопець із простого українського села і є переможець… Після смерті В. Кожелянка вийшли два його чудових романи, перший це «Ефіопська січ» (на видання цього твору він ще за життя підписав контракт з видавництвом в Івано-Франківську, просто вони не змогли одразу знайти на це кошти). А ось версія другого роману «Діти застою» була знайдена в його персональному комп’ютері уже після смерті. Жанр і виклад помітно відрізнявся від усіх його попередніх романів, це сатиричний опис життя мешканців одного села. Важко сказати, чи завершив автор роботу саме в цій редакції, але книга вийшла, її продають, читають і обговорюють. Можливо, через декілька років саме цей роман буде визнано критиками найкращим у творчості нашого талановитого земляка... Так творити підвладно лише майстрові високого рівня, яким і був мій інтелігентний друг Василь Кожелянко. Добра йому пам’ять.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар