Мітинги у Чернівцях почалися ще в листопаді торік. Спершу на Центральну площу міста вийшли студенти, які виступали за підписання асоціації про Угоду з ЄС. Після побиття студентів уночі проти 30 листопада, люди вийшли на безстроковий мітинг проти свавілля влади, яке фактично триває досі. Увесь цей час на різноманітних мітингах і щонедільних вічах у перших рядах стояв чоловік старшого віку, тяжко спираючись на ціпок.
Мітингувальники, які чергували на площі і вдень, і вночі, розповідали, що він приносив їм гарячу воду на чай, доки не купили електрочайник у намет. Відтак купував ліки в аптеках проти застуди й високої температури для мітингувальників. Коли ліків було вдосталь, жертвував гроші у скриньку допомоги для євромайдану.
Майже щодня, незважаючи на ожеледицю під ногами, із ціпком в руках Петро Миколайович йде на мітинг чи до приміщення ОДА
Познайомилися ми з 73-річним Петром Миколайовичем Негричем у день штурму «будинку з левами». Чоловік, почувши заклили до штурму ОДА і виступи опозиційних політиків, попросив про зустріч з Михайлом Папієвим, щоб мирно все минуло. Мовляв, має що йому сказати. Та на зустріч до губернатора чоловік не потрапив.
«Щоб керувати, треба бути мудрим»
Родом Петро Миколайович з села Малий Кучурів, що на Заставнівщині, але живе вже не один рік у Чернівцях. За життя встиг попрацювати і шахтарем на Донбасі, і не раз бував у Росії, і будівельником працював.
- На одному із будівництв впав з люлькою з висоти п’ятого поверху. Акт про травму не оформили, я підлікувався і далі працював, щоб до пенсії дотягнути, - каже Петро Миколайович. – Тому з ціпком ходжу, без нього ніяк. Добрі люди свого часу пропонували мені емігрувати до Ізраїлю, але я не погодився покинути свою батьківщину.
За неї він і боровся все життя.
Також був членом Гельсінської спілки, яка боролася за права людини. Про той період буковинець згадує із сумом.
- Був у Гельсінській спілці ще за Союзу, але не зуміли вони нею керувати, розвалилося все. Щоб керувати, треба бути мудрим. Партій стільки робити не треба і якщо боротися, то до кінця. Посеред шляху спинятися не можна. Мені дуже шкода, що В’ячеслава Чорновола вбили, він був мудрим чоловіком, міг зробити для України добро, але не встиг.
У 1990-тих пан Негрич брав активну участь у мітингах. 2004-го під час Помаранчевої революції пішов підробляти на ринок, щоб мати можливість допомогти мітингувальникам фінансово. Продавав чай і каву на ринку, а зароблені гроші відносив на майдан.
«Не пропустив жодного мітингу»
Попри поважний вік, Петро Миколайович і нині не лишається осторонь подій в Україні.
- Не пропустив жодного мітингу чи віча, про які знав, - розповідає Петро Миколайович. - Я мушу йти, як не я, то хто. Мені шкода молодих, вони на площах замерзають, б’ють їх, а старі сидять вдома. Краще старому вмерти, якщо доведеться. Тільки б молодим потім краще жилося.
Майже щодня, незважаючи на ожеледицю під ногами, з ціпком у руках простує до приміщення ОДА. Трохи відігріється і береться допомагати активістам. То добрим словом підтримає, то пожартує, то з бочок попіл повимітає і винесе.
- На майдан віддаю все, що зекономлю з пенсії. Але я б хотів свою пенсію Віктору Януковичу віддати. Нехай би він на неї спробував пожити. На цілий рік би відмовився, нехай лише він піде з посади Президента, - стверджує пенсіонер.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар