На жаль, на щорічних гуцульських фестивалях, концертах та різноманітних ярмарках з кожним роком ми чимраз рідше бачимо мистецькі колективи, які б відтворювали неповторний оригінальний колорит горців. Той, який надихав Параджанова та Миколайчука.
Коли вперше побачила виступ берегометської гуцулки Тетяни Берник на місцевому фестивалі, мені й справді згадалася стрічка "Тіні забутих предків". Саме ту неповторну манеру виконання гуцульського фольклору можна почути в її голосі, піснях. А найголовніше, що на концертах Вижниччини Тетяна Іванівна викликає справжній фурор, її зустрічають та проводжають такими оваціями, про які мріє кожна зірка.
Бачила і злидні, і голод
Про своє важке дитинство жінка згадує неохоче, адже на її вік припали і важкі воєнні роки, і голодні злидні після них. Пані Тетяна народилась 1937 року в селянській сім'ї лісоруба. Батько важко працював, а дівчина не розуміла, як він за таку титанічну працю отримує так мало грошей. Корінна берегометчанка в дитинстві жила на околиці села, місцеві кажуть про тих, хто звідти, "він з-під Кічери".
Мабуть, найстрашнішим лихом, що спіткало родину Берників, був тиф, від якого дітьми померли брат і сестра Тетяни. Сама дівчина також перенесла цю тяжку хворобу, та міцний організм її переборов. Цікаво, що цю вогняну за характером жінку завжди притягував справжній вогонь. Декілька разів вона навіть серйозно попеклася, найбільше, коли, граючись, впала з печі.
- Те, що коїлося в ті страшні роки, згадувати боляче, а передати неможливо. Люди віддавали продукти - молоко і все інше, а самі голодували. Мати пекла нам, дітям своєрідні хлібці, борошно для яких робили з відходів від буряка. Ними ми добряче зіпсували свої шлунки, - зі смутком згадує Тетяна Іванівна.
В колекції гуцульських пісень Тетяни Берник багато сороміцьких співанок
До школи берегометчанка пішла із запізненням. Сталося так через те, що 1945-го, коли вона йшла в перший клас, зима прийшла в жовтні і випало багато-багато снігу. "По церковні вікна сніг", - кажуть на Гуцульщині. Тож погода завадила навчанню.
Люди жили бідно, молодь не мала в що вбиратись і не до того було. Та сила духу через це не падала. Всі веселились, збирались на гуляння.
- У гумових чоботах, вбрані абияк ми гуртом танцювали до упаду, а місцевий музика Савка грав на гармошці. І незважаючи ні на що, нам було весело, вірили в щасливе майбутнє, зараз такого нема, - каже берегометчанка.
З гір до столиці
Після школи дівчина вирішила здобувати загально-технічну освіту у Чернівцях, згодом продовжила навчання у Києві. Та життя було непередбачуваним. Вийшла заміж, народила сина, шлюб не склався, тож вимушена була йти на роботу. А ким тільки не працювала.
- У Києві наша бригада прокладала шпали у тоді новий район міста - Оболонь. Ми були першопроходцями, - усміхаючись каже Тетяна Іванівна. - Та матері про свою роботу не казала, соромно було, що я відмінниця з гарною освітою маю таку роботу. Потім неодноразово змінювала роботу, все життя працювала з цифрами. Але в столиці було важко, адже син залишався тут, в селі, тож завжди хотіла повернутися.
Згодом жінці повідомили, що є робота в рідному Берегометі, вона без вагань погодилась. Та потрапила не в Берегомет, а в Шепіт, де пропрацювала сім років. А в сорок років вдруге вийшла заміж і народила сина.
- Чоловік був на шістнадцять років молодший, як в Алла Пугачової, - жартує гуцулка. - Та й з ним не склалося, адже я горда, неподобства не потерплю. Саме тому від обох чоловіків сама пішла, а вони після мене так свого щастя і не знайшли.
По життю з гуцульською піснею
Артисткою від Бога пані Тетяна була все життя. Ще змалку полюбляла танцювати і співати. А розпочалося все з другого класу. В школі була учасницею різних танцювальних гуртків.
- Пам'ятаю, брала участь в олімпіаді у Вижниці, вірші розказувала і перемогла. Мені подарували мій перший портфель, тоді це був надзвичайний подарунок, - згадує жінка.
Взагалі, все життя Тетяна Іванівна була учасницею різноманітних ансамблів, хорів (в тому числі церковних), була й солісткою. А перший танцювальний номер їй поставили у школі, це була циганочка, на довгі роки він став коронним, та й зараз вона чудово демонструє деякі елементи (на власні очі бачила). Цікаво, що професійно співати берегометчанку ніколи не вчили, та зрозуміти це, почувши її, неможливо. З душею, особливим гуцульським колоритом вона виконує коломийки, а підтанцьовуючи та використовуючи всі акторські здібності, співає жартівливі пісні. Таке важко десь почути, адже молодшим поколінням традиції горян не передають.
Сторонній погляд
Тетяна Берник збирає гуцульські пісні все життя, і майже всіх їх пам'ятає. В її колекції багато сороміцьких співанок, та важливо, що в їхніх текстах немає нецензурних слів, цілком культурно вони висміюють людські гріхи, вади та кумедні життєві ситуації. Цитує вона й вірші відомих українських письменників.
Крім того, ця сильна жінка вміє все - вишивати, плести, шити. Багато років вона сама одягала себе й свою родину.
Прадід був чаклуном
У тому, що Тетяна Берник випромінює особливу потужну енергетику, немає сумнівів. Нею вона моментально заряджає своїх глядачів, слухачів і звичайних співрозмовників. Крім того, у свої роки берегометчанка щодня пішки долає великі відстані, досі чудово танцює і, звичайно, має хорошу фізичну форму та гарно виглядає.
- Усі відчувають цю енергію, і це не дивно, адже мій прадід був справжнім гуцульським магом. Проте я займатися цим всім не хочу, навіщо воно мені треба, - зізнається жінка.
Тетяна Іванівна чітко дотримується усіх традицій своїх гуцульських предків. Знає, що всі прикмети правдиві. Наприклад, якщо свиня риє землю, або місяць у веселковому колі - буде дощ. Чимало речей, а саме деталей гардероба, залишилося у берегометчанки з давніх часів, та, на жаль, більшість з них не збереглася. На всі виступи та свята вона обов'язково одягає гердан (гуцульська прикраса з бісеру на шию), він дуже давній.
- Важливою традицією гуцульських жінок було заплітати волосся. Кожна мала мати косу. Також вплітали в зачіску натуральну шерсть, червону, це називалось вбирати циби, а коли дівчина довго збиралась, казали "Ти що циби вбирала?", - розповідає пані Тетяна.
Про те, що зараз у Берегометі не підтримують гуцульські традиції, жінка дуже шкодує. Ніхто не вчить молодь танцювати давні танці, та співати пісні. Одна з причин, на думку Тетяни Берник, те, що в селище приїхало багато так званих чужоземців, розвелася "інтелігенція на босу ногу" (як висловлюється берегометчанка).
Залишається сподіватись, що таких справді народних артистів завжди шануватимуть, що їм будуть допомагати і підтримувати, аби ще більше людей почули справжню гуцульську пісню предків.
Ірина БЄЛОВА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар