Він майже рік перебуває у найгарячішій точці на сході України – у населеному пункті Піски, що поблизу Донецька. Він боєць добровольчого батальйону і каже, що не планує вливатися у склад Збройних сил України. Для нього захист Донбасу від окупантів та місцевих сепаратистів – особисте питання. Адже він народився, виріс та жив у Донецьку і втратив багато побратимів.
За свою службу грошей від держави він не отримує, але все одно продовжує захищати батьківщину. Матеріально-технічне забезпечення підрозділу тримається винятково на волонтерах. Також допомагають побратими з 93-тьої бригади. Він переконаний, якби не волонтери та добровольці, війна була б набагато далі, ніж вона зараз.
Його завдання – пропустити найбільше людей через це горнило війни. Війна все одно може розпочатися і потрібні люди з досвідом. Щоб навчити бодай чогось. Вони принесуть користь і з них менше загине.
Ми поспілкувалися з 41-річним донеччанином (на фото), заступником командира добровольчого батальйону «ОУН» із позивним Іван (його справжнє ім’я Олексій, але своє прізвище військовий просив не називати). Його родина вже місяць мешкає у Чернівцях, він приїхав їх провідати.
«Мені кажуть, тобі потрібно їхати у Донецьк у свій військкомат, де перебуваєш на обліку»
- У зоні АТО перебуваю з торішнього грудня. До цього переїхав до Чернігова з родиною. Там прийшов до військового комісаріату, аби стати на облік. А мені кажуть, тобі потрібно їхати у Донецьк у свій військкомат, де перебуваєш на обліку, - розповідає військовий. – Я відповідаю: але ж там інша армія і набирають до лав зовсім інших сил. На що мені відповіли, що не можуть з донецькою реєстрацією взяти в армію. Ось так я потрапив до батальйону «ОУН».
На одній зі сторінок у соціальній мережі знайшов телефони цього батальйону, зателефонував і поїхав до центру, де готували бійців. Там пройшов підготовку та приїхав у Піски. Відтоді на передньому краї оборони.
- Чому саме «ОУН»? Бо на той час це єдиний батальйон, в якому було достатньо пройти вишкіл і потрапити на фронт, - каже він.
«Військових із Західної України дуже багато з-поміж мобілізованих»
Колись Олексій до 2001 року працював у донецькій міліції, але звільнився звідти і пішов на «гражданку».
Як запевнив боєць добровільного батальйону, на передньому краї оборони воює чимало його земляків, навіть у його підрозділі.
- Відбувається ротація. Був час, коли у мене з 18 осіб було 10 з Донецької та Луганської області. Насправді, у добровольчих формуваннях людей з Центральної та Східної України значно більше, аніж із Західної, - розповідає Іван. – Натомість військових із Заходу дуже багато з-поміж мобілізованих.
«Спочатку один генерал нам обіцяв, що наш підрозділ буде частиною ЗСУ»
Ще торік йшлося про те, що усі добровольчі батальйони мають влитися у систему ЗСУ чи МВС. Коли у квітні добровольчі батальйони вивели з лінії фронту, частина підрозділу «ОУН» залишилася у Пісках. І вони зараз працюють спільно з волонтерською організацією «Аеророзвідка». І завдяки цьому більш-менш легально перебувають на фронті.
- Хоча є частина батальйону – приблизно 60 осіб, які легалізувалися у ЗСУ. Вони зараз перебувають у першому батальйоні 93-тьої бригади, - каже військовий. – Спочатку один генерал нам обіцяв, що підрозділ буде частиною ЗСУ. Але у підрозділі багато людей з різних регіонів і для цього вони, згідно із законодавством, мали пройти через свої військкомати. Нам пообіцяли, що ми усі пройдемо через Червоноармійський військкомат. Але цього не відбулося.
Відтак де-факто підрозділ перебуває на лінії конфлікту, але де-юре його там немає.
«Коли ми прослуховували їхній ефір, вони кричали один одному, що не можна стріляти, адже у нас перемир’я»
Щодо перемир’я, то боєць каже, що з 2 вересня справді перестали стріляти. І днів 25 взагалі не стріляли. Йдеться про найманців ДНР та російські регулярні війська. Адже наші війська вже давно припинили вогонь. Востаннє артилерію застосовували під час боїв під Мар’їнкою.
- Спочатку, коли ми прослуховували їхній ефір, вони кричали один одному, що не можна стріляти, адже у нас перемир’я. А зараз практично щоночі стріляють, - говорить він. – Звісно, тяжке озброєння не застосовують. Максимум, можуть пальнути з міномета. Переважно, стрілецьке озброєння. Але це перемир’я, напевно, було до Генасамблеї ООН, коли Путін застосував свій вплив.
Хоча боєць погоджується, що інтенсивність обстрілів, порівняно навіть з літом – значно впала. Артилерію взагалі не використовують, лише переносні міномети.
«За півтора року держава не зробила жодних висновків із мобілізації»
- По ту лінію фронту також вистачає своїх проблем. Вони борються, як і наші військові, з алкоголізмом. Уявіть, людині 40 років, з яких 20 він пропив. Що він буде робити в армії, коли його призвали? - переповідає Олексій. – За півтора року держава не зробила жодних висновків із мобілізації. Досі забирають людей примусово. Хто справді хоче потрапити на фронт – з ймовірністю 90% його не візьмуть. Бо людьми, яких забрали, простіше керувати.
За словами бійця, ситуація у нашій армії кардинально не змінилася, але певний прогрес є. Є окремі боєздатні підрозділи (у нас дуже гарні артилеристи, танкісти), але наразі наступати наша армія не здатна (це особиста думка бійця, на чому він наголосив).
- В армії мають бути люди, для яких це робота. Коли США програли війну у В’єтнамі, то за півтора року перевели армію на професійну основу. Бо призовна армія – причина програшу, - вважає Іван. – Коли людину примусово забирають із цивільного життя і відряджають на війну, водночас нічого його не навчаючи, то це крах. Єдиний плюс цієї війни, що з’явилося багато людей, які отримали військовий досвід. Це в плані наступної війни, яка буде і від якої ми нікуди не подінемося. Подивіться, люди, які раніше демобілізувалися, не йдуть в армію на контракт.
«Що стосується серйозних речей, усе дають волонтери»
Боєздатність підрозділу залежить від конкретного командира. І це кадрові військові. Хтось усю службу не висував носа з кабінету. А хтось намагався чогось навчитися. Людський фактор – найважливіше не лише в армії, але й у цивільному житті.
- За великим рахунком, в армії забезпечення формою, харчуванням, пально-мастильними матеріалами, боєприпасами налагоджено. Але що стосується серйозних речей – тепловізорів, біноклів, прицілів – цього і досі немає. Усе дають волонтери, - ділиться Олексій. – Думаю, що гроші на це просто списують. Адже з двох десятків рацій, які є у наших сусідів із 93-тьої бригади – 15 наші. Тепловізора, який є у нас, у бригаді немає досі.
На його думку, далі триватиме це протистояння. Влада і досі не може чітко пояснити, що у нас відбувається. Визнати, що ми отримали зразок Придністров’я, потрібно будувати кордон, ставити прикордонників.
«25% людей за Росію, 25% - за Україну, а 50% - байдуже»
- Час від часу спілкуюся з земляками, хто не зміг виїхати через різні причини, - каже він. – Коля я виїжджав з родиною, то точно знав, що піду на війну. Але є чимало таких, хто з різних причин не може виїхати. Ситуація там схожа, як і на всій території країни – 25% людей за Росію, 25% - за Україну, а 50% - байдуже. Ситуація дзеркальна в усіх прикордонних регіонах.
Щодо тих, хто воює по ту сторону фронту, то місцевих мешканців залишилося дуже мало. Переважно, це російські «туристи», «відпускники», найманці, різний непотріб, регулярні війська. Але вони не стоять у першій лінії, а за кілька кілометрів від фронту.
«Є також ті, хто просто приїхав постріляти»
- Є також ті, хто просто приїхав туди постріляти. Таких було чимало і у нас. Особливо коли було багато добровольчих батальйонів і на війну можна було відносно легко потрапити, - пригадує він. – Вони приїздили, вистрілювали «цинк» патронів і їхали назад. А вдома розповідають, як вони «героїчно» воювали.
Наш співбесідник переконаний, що і Донбас, і Крим повернуться до складу України. Але ми на довгі роки отримаємо аналог на цих територіях Ірландської республіканської армії (ІРА). Бо надзвичайно багато крові стоїть між нами.
«Колись у Донецьку просто жартували, що на Західній Україні мешкають «бандерівці»
Політики ділили Україну багато років на регіони, лякаючи уявними ворогами.
- Я воюю у батальйоні «ОУН», мій командир із Запоріжжя. Колись у Донецьку просто жартували, що на Західній Україні мешкають «бандерівці». Але це було несерйозно. І сепаратизму не було. Навіть самі росіяни не сприймали Донбас частиною Росії, - розповідає донеччанин.
Щодо торішніх подій, то, за словами очевидця, переломного моменту там не було. Місцеві олігархи пообіцяли самі розібратися, але втратили контроль над ситуацією. І Росія ввела свої спецпідрозділи. Але коли усе розпочиналося у Донецьку, то у місцевій захопленій ОДА було вісім груп, які мали зовсім різні цілі.
«Нині події на Сході немає сенсу називати війною»
- Нині події на Сході немає сенсу називати війною. Це потрібно було робити торік. А зараз втрачено час і сенс цього. Після підписання Мінських домовленостей Україна не використовує єдиний козир – авіацію, – переконаний Олексій. – Торік я критично ставився до людей, які ухиляються від мобілізації. А зараз я їх прекрасно розумію. Їм там немає що робити. Сидіти в окопі та чекати, коли до тебе прилетить міна? Є такі, хто сидить в окопі та чекає, коли прилетить міна. А хтось щотижня відправляє додому по 30 тисяч. Бо перевести фуру через блокпост коштує 150 тисяч. Люди усе бачать. Добровольців не беруть, а роблять ставку на мобілізованих. Це політика держави – не брати людей, які мають свою думку. Люди, які добровільно прийшли на війну – мають свою думку і ними «паркетні» офіцери не зможуть керувати.
Сьогодні у підрозділі Івана служать люди з Білорусі, Росії, Грузії, є латиш. Вони не можуть легалізуватися в Україні і стати кадровими військовими.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар