Різьблені тарілки, формові підсвічники, акуратні кухлі, симпатичні черпаки, сільнички, цукерниці, чого тільки не створює Володимир Ворончак. Його роботи здобули не одну нагороду в Україні, але заслужений майстер народної творчості України хвалитись не любить. Каже, головне - якщо робиш, то робити добре.
Займається деревообробкою В. Ворончак з 1972 року і запевняє, що йому неймовірно пощастило в житті, адже заходжується біля того, що любить.
Батько прищепив любов до дерева
- Мій батько був добрим столяром і мені завжди було цікаво, як то так виходить, що щойно дошка була, а тут раз - і вікно, і рама, - пригадує Володимир Іванович. - Батько показав мені основи роботи із деревом і згодом я зацікавився різьбленням. Та ніхто нічого мені розповісти не міг. Я навіть пробував знайти спеціалізовані книги у бібліотеці, але їх там не виявилося. Це тепер - доступ до будь-якої інформації є.
Майстер Володимир Ворончак розповідає, що бондарство досить трудомістке ремесло, але цікаве
Народився добре знаний майстер Володимир Ворончак на Тернопільщині, а саме у місті Хоростків. Але доля його склалася так, що більшу частину свого життя провів саме у Вижниці. А все почалося із невдачі у Косові. Майстер пригадує, що хотів вступити до Косівського училища на спеціальність "художнє різьблення", але приїхав запізно.
- Як сьогодні пам'ятаю, що приїхав 5 липня, а 6 вже треба було іспити складати, - каже В. Ворончак. - Там сказали, що не пройду, оскільки того року до них на навчання подали заяви багато хлопців після армії, а їх приймали поза конкурсом. Я ж вступав до училища ще до армії, тож мені порадили їхати до Вижниці. Навіть не знав де таке місто є. Але вже під вечір добрався до Вижниці, нашвидкуруч заповнив документи і наступного дня вже мав йти здавати іспити, а ночувати не було де. Знайшов квартиру, переночував, пішов на іспит, здав і поїхав додому.
Та чекати на листа про зарахування абітурієнту довелося довго, адже лист ніяк не приходив. Та Володимир не хотів здаватися і вирішив сам написати до Вижницького училища, а у відповідь отримав звістку, що зарахований. Згодом з'ясувалося, що коли заповнював документи для вступу, забув вказати домашню адресу.
Майстриня з Черкащини привезла чернівчанам Частинку любові
Після двох місяців навчання Володимира забрали до армії. Як пішов 9 листопада, то повернувся 21 числа того ж місяця, але через два роки. Відтоді, каже Володимир Іванович, з деревом не розлучається.
У Вижниці знайшов своє кохання
Під час навчання майбутній майстер познайомився з Надією та небавом одружився. Після завершення училища пару направили працювати при лісгоспі на Рівненщині.
- 1975 року була постанова ЦКП про розвиток народних промислів і всюди відкривали майстерні, - пригадує Володимир Іванович. - Нам обіцяли дати житло, "посаду", а дали лише роботу. Важко було, але через рік вдалося повернутися до рідної Вижниці.
Згодом разом із дружиною Володимир вступив на заочне відділення до Одеського педагогічного інституту ім. К. Ушинського. Життя склалося так, що вони завжди разом. Адже не лише освіту здобували, а разом працювали у Вижницькій художній школі, вдвох навіть книгу видали.
Бондарство - майже забуте ремесло
Володимир Ворончак - один із не багатьох майстрів, який займається бондарством та художнього випалювання. Він частий гість різноманітних фестивалів, майстер-класів, виставок. Був у Чернігові, Івано-Франківську, Коломиї, Пироговому, Косові. Втім, зауважує, що намагається далеко не їздити, бо вироби великі і їх важко транспортувати.
Вижницькі майстри вчили чернівчан робити дерев’яний посуд
2005 року В. Ворончака удостоїли звання заслуженого майстра народної творчості України. Ще він є головою Буковинського осередку національної Спілки майстрів народного мистецтва України.
За ексклюзивність робіт та збереження і розвиток народного ремесла Володимира Івановича занесено до Всеукраїнської енциклопедії майстрів народного мистецтва.
- У мене у вихідні гостював голова Спілки народних майстрів України Євген Шевченко й сфотографував весь процес виготовлення від ковбка до виробу, - каже В. Ворончак. - А ще наразі готую персональну виставку у місті Самбір, яка відбудеться у травні.
Чернівчани ж зможуть побачити вироби майстра з Вижниці на Петрівському ярмарку.
- Іноді музеї купують мої вироби і це для мене теж хороший показник, - додає майстер.
Дереву ніколи не зраджував
Володимир Іванович запевняє, що йому дуже пощастило в житті. Мовляв, що основна робота пов'язана з мистецтвом і захоплення також. Каже, такого не буває, щоб йшов у доміно чи карти грати.
- Боднарство - дуже трудомістке ремесло. То треба добре настругатися, руки потім тверді і спиться після того дуже солодко, - жартує про втому Володимир Іванович. - І негатив весь пропадає.
- Взагалі, вважаю, що традиційне народне мистецтво - це як мова, - розповідає В. Ворончак. - Мова без нього, як без пісні чи танцю, нічого не варте. Лише все в комплексі характеризує українську націю. Культура наша глибока, але потрохи то все забувається. Ось наприклад, ми привозимо товари з Польщі, Китаю, Туреччини, щоб одягнутися. Але колись так не було, люди носили своє, українське, тому ці звичаї, традиції й дійшли до нас.
"Працюючи з деревом, все треба робити власними руками"
За роки роботи у майстра з бондарства та художнього різьблення інструментів назбиралося чимало. Одних випалювачів має близько тридцяти. Чимало із них В. Ворончак виготовив сам. А ось клюкарза (інструмент, що зачищає внутрішні сторони виробів) дісталася від вчителя. Каже, що коли бере її до рук, то завжди згадує свого наставника й поринає в спогади. Сам для себе зробив "кобилку", вогневик та багато іншого.
- Працюючи з деревом, все треба робити власними руками, - стверджує Володимир Іванович. - Щодня працювати з деревом не виходить, але коли тільки випадає вільна хвилинка, то одразу біжу до майстерні.
Вдома майстер, як і годиться, користується власними виробами і ділиться порадами що у чому краще зберігати.
- Для молочних виробів краще брати вироби зі смереки, бо сама деревина має смоляні складники й туди нічого не залізе, - пояснює майстер. - Для меду найкраще обрати бочку з липи. Тоді мед не перейме інші запахи, а вино найкраще зберігати у бочках з дуба.
Щоб кухлі, черпаки, бочечки не зсихалися, ними варто користуватися постійно. Найміцніші вироби з дерева дикої груші, хоча з нею важко працювати.
Прапор Канади та численні нагороди прикрашають кабінет майстра
Володимир Іванович десять років пропрацював у Вижницькому училищі, а 1986 року перейшов до художньої школи. Там за вісім років допрацювався до посади директора, яку займає досі. У серпні В. Ворончак відзначатиме вже двадцятиріччя роботи у художній школі.
Майстри DecoRush представили стильні аксесуари та модний одяг
Весь кабінет Володимира Івановича завішаний грамотами, дипломами, подяками з різноманітних загальноукраїнських конкурсів та з міжнародних - з Польщі, Канади, навіть Японії. Почав збирати копії нагород, відколи у Вижниці з'явився перший кольоровий ксерокс.
Почесне місце серед нагород у Володимира Івановича посідає канадський прапор.
- Цей прапор висів біля парламенту у штаті Манітоба, - каже майстер. - Їх там заведено щодня змінювати. Тобто за рік назбирується 365 прапорів і щоб не зберігати їх всіх - роздаровують установам інших держав, з якими мають культурно-мистецькі зв'язки. Ось один такий тепер у Вижниці. На ньому є спеціальний штамп і число.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар