16 вересня під колишнім 300-м полком на вулиці Московської Олімпіади, 6 чернівчани зустрічали військовослужбовців із зони АТО. Зустріти бійців прийшли родичі, знайомі, а також небайдужа молодь.
- Прийшла зустрічати чоловіка. Він на Сході ось уже п’ятий місяць. Весь цей час жили від дзвінка до дзвінка. Діти також дуже чекали батька, старший син навіть на день народження загадав бажання аби вся сім’я була разом, - розповідає дружина одного із бійців Стелла Нестеренко. – Коли чоловік зателефонував і сказав, що приїде, спочатку навіть не повірила. Адже ми дуже довго чекали на це. Всюди зверталися, їздили, просили, аби його відпустили хоча б у відпустку на десять днів, нам нічого не вдавалося, і тут цей дзвінок. Напевно, якби командування правильно все організувало, визначило якісь сроки перебування на сході, то й охочих йти до армії було більше, менше було б страхів та й боєвий дух був вище. Адже важко їхати туди і не знати, коли ти повернешся та й чи повернешся взагалі. Наразі ж чоловік приїхав у відпустку, а як буде далі, не знаємо..
За словами військових, весь цей час їм найбільше не вистачало рідних, які залишилися на Буковині.
Вояки кажуть, повернулися не всі, але числа не називають
- Хлопцям було важко, але вони молодці, витримали. Ми виконували різні завдання. Тих, хто заслужив, відпустили наразі у відпустку і після відпустки вони знову повернуться у зону АТО, - каже мешканець Глибоцького району, старший лейтенант Дмитро Соколов. – Найбільше за час перебування на Сході не вистачало жіночої ласки і батьківщини, а всього іншого було вдосталь. Командування завжди було з нами, їли з одного котла, спали в одному наметі, а коли не було наметів, то спали просто неба. Всі ми жили думками про те, як зустрінемося зі своїми рідними. Це було головним стимулом, аби воювати і повернутися. Почуття просто переповнюють. Щоправда, повернулися не всі. Частина наших хлопців віддали свої життя за Україну. Скільки їх? Наразі сказати не можемо…
Вояки помітно хвилюються, розповідають, що дуже очікували моменту зустрічі. Але також знають, що зовсім скоро потрібно повертатися на Схід і далі виконувати свій військовий обов’язок.
- Всі ми раді, що повернулися живі-здорові. Та найбільша подяка, звісно ж, нашим рідним, котрі нас чекали і постійно підтримували. Дорогою додому дуже хвилювалися, адже було невідоме передчуття цієї зустрічі, - каже чернівчанин Валентин Нестеренко. - Після відпустки поїду знову, адже наші хлопці також їдуть. Переконаний, перемога буде за нами.
Уляна ДЕЛІКАТНА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар