Чернівці на високому рівні приймають змагання з мотоспорту. Вихідними на наших трасах відбувся чемпіонат світу з мотокросу на мотоциклах з колясками.
Чернівецькі спортсмени у цих змаганнях участі не брали. У нас є спортсмени в інших напрямках: мотокросі та кантрі-кросі.
З чернівецьким мотогонщиком, неодноразовим призером та переможцем України з мотокросу в різних класах Валентином Андрійцем домовилися про інтерв'ю тільки після завершення чемпіонату з мотокросу. Адже спортсмен разом із колегами "по цеху" був задіяний у підготовці траси до змагань. "Допомагали облаштувати трасу, бо ніхто краще, ніж ми, цього не зробить. Крім того, завжди не вистачає робочої сили, а з фінансуванням в організаторів сутужно".
Валентин – приклад для інших спортсменів
Після розпаду СРСР в незалежній Україні Валентин перший із мотогонщиків України отримав посвідчення майстра спорту.
З Валентином разом їхали на змагання, коли йому виповнилося 11 років. Знаючи його змалку, скажу, що він дуже порядний спортсмен. Не курить, не вживає алкоголь, постійно тренується, працює над собою. У наших колах усі спортсмени його поважають, він є прикладом для українських мотогонщиків.
Але йому, як і всім іншим спортсменам, потрібна матеріальна підтримка для участі в змаганнях. Він не бере участі на всіх можливих етапах змагань, бо не вистачає фінансування. Адже мотогонщикам нині доводиться виступати фактично на ентузіазмі.
Валентин Андрієць, виступає в класі 250 куб. см – чемпіон України з кантрі-кросу (2012 рік), срібний призер "Кубка України. Фінал", – це лише останні перемоги за час його 25-річної кар'єри у мотоспорті, наразі, так би мовити, взяв перерву у спорті. Нині він бере участь переважно у чемпіонатах з кантрі-кросу та мотокросу всеукраїнського рівня західного регіону. Наступними вихідними братиме участь у першому етапі змагань з кантрі-кросу Кубка України, які відбудуться у Косові.
– Наразі великих цілей у спорті не ставлю, бо самому фінансувати участь у змаганнях важко та й нема стимулу до цього, – розповідає спортсмен. – Цього сезону виступатиму за закарпатський клуб «Берегвідейк". Вони як-не-як фінансово підтримують спортсменів: оплачують дорожні затрати, відшкодовують гроші за запчастини до мотоцикла. Хоча це не суперумови, але для спортсмена сьогодні це важливо.
У 11 років вже виступав на чемпіонатах України
Мотоциклами Валентин зацікавився ще змалку. У школі, де навчався майбутній чемпіон України (Боровецька школа на Кіцманщині, там проживав з бабусею, батьки працювали у Чернівцях), було багато різнопланових гуртків. Як і інші підлітки, юнак займався у технічному гуртку. Хлопець кілька разів спробував їхати на мотоциклі і загорівся цим на все життя.
– Пригадую, коли старші хлопці каталися на мотоциклі, я втікав з дому, аби подивитися на це, – ділиться спогадами спортсмен.
Після закінчення школи юнак займався мотоспортом у гуртках, на той час вони діяли при кожній організації, заводах. Відповідно відбувалося багато чемпіонатів обласного рівня. Маючи непогані результати у цьому виді спорту, Валентина запрошували брати участь у змаганнях. Його помітив Михайло Ротар, тоді головний тренер СТК "Буковина", (став тренером Валентина) та запропонував виступати за цей клуб. У складі команди юнак їхав на чемпіонати України.
1992 року В. Андрієць став чемпіоном України з мотокросу у класі 85 куб. см.
1992 року виконав норматив КМС, і вже у 16 років спортсмен виконав норматив майстра спорту.
"Хотів залишити спорт, та не можу без мотоцикла"
Пік кар'єри Валентина припадає на 1998-2002 роки, тоді юнаку було 18–22 роки. До 2002 року він виступав за Дніпропетровську команду. Там був потужний клуб і сильна команда. Добре фінансувався, була можливість постійно тренуватися.
– Цей вид спорту мені дуже подобається, – розповідає спортсмен, – ще юнаком цим захопився та "вліз у нього з головою", мотоспорт став для мене способом життя.
Донедавна Валентин займався мотоспортом професійно на високому рівні, та в якийсь момент, коли подорослішав, спорт відійшов на другий план. Оскільки цей вид спорту прибутків не приносить, довелось шукати заробітків на життя.
Бувало таке, спортсмен думав покинути мотоспорт (не вистачало фінансів на участь в змаганнях). Та через кілька місяців Валентин знову повертався. З'являлись люди, які допомагали, знаходили мотоцикл для виступів, гроші на пальне.
Переможці з мотокросу планують повернутися в Україну
– Не можу полишити спорт, адже їзда на мотоциклі – це задоволення, чергова порція адреналіну, – ділиться В. Андрієць. – Спорт – це наркотик. Буває, якщо не поїздиш якийсь час, тягне за кермо. Наприклад, взимку, коли нема можливості їздити, ходиш біля мотоцикла, і тебе тягне до нього, наче магнітом.
За 25 років у спорті поміняв десяток мотоциклів
Якщо раніше успіх мотогонщика залежав від агрегата (виступали на мотоциклах, обладнаних для змагань), то нині ситуація зовсім інша. Спортсмени виступають на моделях переважно японського виробництва, які не потрібно переобладнувати. Цього сезону Валентин виступатиме на мотоциклі "Сузукі", торік виступав на "Хонді". "Вирішив спробувати цю модель
"Спортсмени нікому не потрібні"
Нині у мотокросі складна ситуація, можна сказати в Україні немає великих професійних команд. Команди ніхто фактично не утримує і не спонсорує. Мотогонщики виступають на власному ентузіазмі. У мотокросі мало молоді, їх нічим не зацікавлюють. Держава не приділяє спорту належної уваги. Образливо, що спортсмени нікому не потрібні. В. Андрієць
і вже можу сказати, що агрегат цієї моделі мені дуже подобається, він міцний і зручний у кермуванні. Вартує такий мотоцикл п'ять тисяч євро. В ідеалі мотоцикла вистачає на сезон, хоча якщо його ремонтувати, може прослужити і п'ять років. Та краще не ризикувати, бо старий мотоцикл може поламатися під час виступу або на тренуваннях".
Мотоспорт – травматичний вид спорту, якоюсь мірою небезпечний. Не обійшлося без травм і у Валентина. За свою кар'єру отримав різні травми, ключиці, суглобів, розтягував зв'язки. Тут не можливо уникнути травм, – каже В. Андрієць.
Перед змаганням не можна голитися
Серед спортсменів мотогонщиків теж є свої забобони. Наприклад, кажуть, що перед змаганнями не можна голитися, стригтися. Валентин теж дотримується певних правил. Зокрема, на змагання не варто одягати нове спорядження чи їхати на агрегаті, який не "обкатав", каже спортсмен. Бо обов'язково щось може трапитись погане. Також Валентин переконався, що виступати треба тільки на власному мотоциклі. Якщо зламався агрегат, а тобі хтось пропонує свій, краще взагалі зійти з дистанції.
Дворічний син уже зазирає на татовий мотоцикл
Часто у спортсменів не вистачає часу на особисте життя. У нашого героя усе склалося добре, встиг досягти високих результатів у спорті та створити сім'ю. Як і в інших сім'ях, бувало, що виникали непорозуміння із дружиною через змагання, але завжди знаходили компроміс. Валентинова родина підтримує його на змаганнях. Хоча син ще маленький, йому два рочки, уже проситься до батька на мотоцикл. Донька, їй 4,5 року, цікавиться танцями.
Ольга МАКСИМЮК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар