Чернівчани шкодують про втрату Богдана Ступки

Богдан Сильвестрович довго хворів. Ще у жовтні торік його прооперували в Німеччині, а вже у лютому артист проходив профілактичні процедури і навіть повернувся до роботи в театрі. Останні місяці життя він провів у столичній лікарні "Феофанія".

– У січні в батька виявили рак кісток. Він не любив скаржитися, тому про це мало хто знав. Всі ці місяці хвороба швидко прогресувала, і ось кілька днів тому йому стало зовсім погано, – розповів син Богдана Сильвестровича Остап Ступка.

Усі зусилля лікарів були марними.

– Уночі з 21 проти 22 липня у нього стався напад, наслідком якого була кома. Вивести його з критичного стану нам не вдалося. Богдан Ступка помер від гострої серцевої недостатності, – розповіли у клініці.

Поховали актора 24 липня на Байковому цвинтарі. Його могила поруч з могилами відомого тренера з футболу Валерія Лобановського і кардіохірурга Миколи Амосова.

Нагадаємо, за час своєї кар'єри актор зіграв понад 100 ролей у кіно та більше 50 – на сцені. За життя Ступка удостоєний звання народного артиста України, Героя України, був лауреатом численних премій, зокрема Шевченківської премії. З 2009 року і до цього часу Ступка очолював Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка.

Познайомився із Богданом Ступкою свого часу на фестивалі. Ми не товаришували, але у нас було творче спілкування. Кілька разів зустрічались, коли він працював у театрі Заньковецької, я тоді був студентом, а він – молодим актором. Тоді він грав у молодіжній виставі "В дорозі". Й так вона мені запала в душу, що вже потім, коли став режисером, поставив її. Також дивився багато вистав з його участю.

Найбільше запам’ятався мені високий професіоналізм Богдана Ступки. Він був актором вищого гатунку. Вирізнявся з-поміж усіх тим, що умів тримати роль у певній композиційній формі: не роль вела його, а він її. Він бачив основне, відчував другорядне і умів створити взагалі третій план, який начебто і не присутній. Це був справжній талант. Розумієте, можна вивчити слова, можна гарно грати, достовірно існувати на сцені... Але Богдан Ступка умів втілитися у сам персонаж. Він ніколи не пробував дуже відрізнятися в інших ролях, він завжди залишався Ступкою. Він справді талант, унікальне явище в українському мистецтві, в українському театрі.

Десь у 1990-х роках у Чернівцях на концерті пам’яті Сіді Таль я, молода акторка, читала монолог і, коли після оплесків зайшла за куліси – побачила його, народного артиста Богдана Ступку. Він увесь час дивився мій виступ за кулісами і опісля сказав: "Молодець, так тримати. Будуть з тебе люди". Для мене це було щось неймовірне і дуже вагома похвала, адже як актор він мені дуже подобався.

Загалом, Богдан Ступка був особливим. Таких людей багато немає. Він був майстром своєї справи, дуже виваженою, розумною, толерантною людиною.

Нас познайомили 2007 чи 2008 року у театрі Заньковецької. Мене вразив тим, що при всій своїй величності був надзвичайно простим у спілкуванні. З ним було легко і завжди було про що поговорити.

Вважаю, що таких особистостей із унікальним поєднанням людини, актора, патріота немає і не буде. Шкода... Такі актори – раз на віки, такі люди – раз на життя.

Познайомився із Богданом Сильвестровичем 1984 року, коли разом із його сином Остапом навчалися на одному курсі у Київському театральному інституті. Богдан Ступка був присутнім на усіх наших іспитах з майстерності актора. Я його називав театральним батьком.

Таких майстрів – одиниці. Він був творчою особистістю, дуже добрим батьком, гарним чоловіком для дружини Лариси, але усе своє життя він віддав творчості.