Потрапляючи у важке становище, мало хто задумується над тим, як проводити час, аби він не здавався вічністю. Прикладом людини, яка 16 років не здається, живе працею і нескінченними роздумами, є Іван Бойчук.
Чоловік уже 16 років прикутий до ліжка, і понад сім із них він мешкає у геріатричному пансіонаті. Усе маленьке помешкання Івана Бойчука обкладене дерев’яними меблями, які чоловік зробив власноруч. Серед них і велика шафа, і тумбочка, і полички, і крісла.
Ще 16 років тому Іван жив звичайним життям. Але одного дня кришка від каналізаційного люка коштувала йому можливості ходити. Хлопець їхав на мотоциклі і не побачив, що люк на дорозі відкритий. Переднє колесо застрягло, і чоловік перелетів через кермо. Перелом хребта у грудному відділі та інвалідність на все життя. «Винних у тій ситуації ніхто не знайшов. Кому знадобилася та кришка чи хто її свого часу не поклав туди, я не знаю – говорить Іван. – Якби мої батьки чи родичі займали керівні посади або мали зв’язки, то, можливо, певні служби покарали б. А оскільки я проста людина, то кому потрібне моє горе?!»
– Працювати з деревом я почав ще у школі, коли займався у відповідному гуртку. А тепер згадав усе, та й взявся до роботи. Бо без діла сидіти дуже важко. Це я називаю трудотерапією, що заряджає мене енергією, – каже чоловік. – Із великогабаритним матеріалом мені допомагає товариш – розпилює його на менші дощечки. А дрібна робота вся моя. Багато хто із мешканців пансіонату не хоче робити нічого, бо вважає, що і так нічого вже не треба – їсти дають, жити є де. Але я так не можу. Робота з деревом мені подобається. Коли сталася аварія, мав лише 25 років. Та намагаюсь не думати про минуле, треба жити майбутнім.
У кутку кімнатки багато матеріалу, який Іван ще не встиг використати. Звичайно, він не новий. Як спишуть якусь стару річ, тоді приносять її до палати. Чоловік дарує цьому предмету меблів друге життя. «Деколи роблю щось і для працівників, які доглядають мене тут, якщо попросять. Це і для мене задоволення, і їм користь, – говорить Іван. – Тільки прибирати треба після мого заняття. Але санітарки не сваряться».
«Коли сталася аварія, мав 25 років. Але намагаюся не думати про минуле, треба жити майбутнім»
Іван Бойчук
Звичайно, не вистачає чоловікові певних матеріалів для роботи – паперу і технічних приладів. Мріє він про пилу «Роторайзер», з якою можна працювати навіть лежачи на ліжку, і надіється, що знайдуться небайдужі люди, які допоможуть її придбати.
– Більше семи років Іван мешкає у геріатричному пансіонаті, перед тим жив вдома. Там відчував, що дружині важко доглядати його. Тому попросив відвезти його до пансіонату. Рідні Івана регулярно навідують, – розповідає лікар-терапевт геріатричного пансіонату Надія Гайсенюк.
Іван Бойчук каже, догляд та умови у пансіонаті належні, єдине, що найбільше турбує чоловіка зараз, це ситуація у країні. «Чому у депутатів зарплата більше двадцяти тисяч, а у санітарки – мінімальна. Чому їхню працю не цінують? - бідкається чоловік. – Але попри все, треба сподіватися, що все буде добре. Адже якщо людина втрачає надію, то це найгірше».
Вікторія КОВАЛЬ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар