День армії в Україні набув іншого змісту

За останніх півтора року в Україна вперше сформувалася народна армія

Колись це і справді було не більше, аніж дата у календарі. До неї, чесно кажучи, ставилися спокійно. Але за останні два роки ситуація кардинально змінилася. Вперше за роки незалежності Україна «подорослішала».

Для мене це дата пам’яті про тих, хто назавжди залишився в окопах та на блокпостах.

За останніх півтора року в Україні вперше сформувалася народна армія. Справді не армія країни, а армія народу. Вони пройшли складний вишкіл на Донбасі. І сьогодні перед нею є чимало загроз, які вирішити зможе саме народна армія.

День української армії – це пам’ять про загиблих. Щоб наступні покоління розуміли, що їх є кому захищати, і щоб ніколи не повторилися події останніх років.

Можливо лише зараз люди усвідомили, що армія потрібна нашій державі. Це не просто гучні слова, а речі, за які заплачено кров’ю наших хлопців.

Про так зване перемир’я навіть говорити немає що. Його не дотримуються

Як і раніше, перебуваю на передовій у Пісках (поблизу Донецька). Справді, наше озброєння відвели вже давно, але це лише з нашого боку. Щодо тієї сторони, то вони і не думали цього робити. Тому говорити про те, що зараз триває перемир’я – не випадає. Це все брехня.

Так, наше важке озброєння за 20 кілометрів від передових позицій. Фактично на передовій залишилося стрілецьке озброєння та БМП. Ні танків, ні мінометів чи артилерії давно немає.

Про так зване перемир’я навіть говорити немає що. Його не дотримуються. З того боку по нас регулярно відкривають вогонь зі стрілецької зброї, тому ми вимушені їм відповідати. Якщо нас уб’ють, то кому буде легше від того що хтось заявив про перемир’я?

Якщо по наших позиціях ворог не стріляє з мінометів (конкретно по Пісках), то по краях, де перебувають інші підрозділи, регулярно ведуть вогонь з цієї зброї. Працюють переважно вночі. Наша артилерія та міномети не відповідають. Ось таке перемир’я.

Щодо відзначення 6 грудня Дня української армії, то це буде ще 6 грудня, побачимо, як будемо «святкувати».

Торік не пам’ятаю, як відзначали цей день. Важко сказати, яка дата для кого важливіша. Хтось ще служив у Радянському Союзі і пам’ятає 23 лютого, хтось – ні. Усе індивідуально.

Щодо загалом нашої армії, то за півтора року держава не зробила жодних висновків із мобілізації. Досі забирають людей примусово. Хто справді хоче потрапити на фронт – з ймовірністю 90% його не візьмуть. Бо людьми, яких забрали, простіше керувати.

Ситуація у нашій армії кардинально не змінилася, але певний прогрес є. Є окремі боєздатні підрозділи (у нас дуже гарні артилеристи, танкісти), але наразі наступати наша армія не здатна (це особиста думка бійця, на чому він наголосив, - авт.).

В армії мають бути люди, для яких це робота. Коли США програли війну у В’єтнамі, то за півтора року перевели армію на професійну основу. Бо призовна армія – причина програшу. Коли людину примусово забирають із цивільного життя і відряджають на війну, водночас нічого її не навчаючи, то це крах. Єдиний плюс цієї війни, що з’явилося багато людей, які отримали військовий досвід. Це щодо наступної війни, яка буде і від якої ми нікуди не подінемося. Подивіться, люди, які раніше демобілізувалися, не йдуть в армію на контракт.

Боєздатність підрозділу залежить від конкретного командира. І це кадрові військові. Хтось усю службу не висував носа з кабінету. А хтось намагався чогось навчитися. Людський фактор – найважливіше не лише в армії, але й у цивільному житті.