День армії в Україні набув іншого змісту: Думки бійців АТО

«Ми стали міцною бронею»

Цього року я вперше відсвяткую День Збройних сил України по-справжньому. Нарешті я, пишаючись військом, яке сформувалося за останній рік у нашій країні, буду святкувати тепер вже і свій професійний день. В зону АТО поїхала якраз 3 грудня торік. Тому мала можливість спостерігати за розвитком, стрімким ростом нашого війська. Зокрема потішили добровольчі батальйони. Адже люди, котрі в минулому ніяк не були пов’язані з військовою справою, сьогодні стали справжніми вояками, захисниками Вітчизни.

Україна і минулими роками святкувала цей день, але тоді це було радше формально. Адже армію нашу навмисно гнобили протягом 24 років. Зараз ми абсолютно нові. Ми стали міцною бронею. Навчилися воювати якісно і злагоджено. Тому особисто я вважаю, що 6 грудня – День Збройних сил України саме цього року – це справді свято Українського війська, яким вже зараз може пишатися наша держава. Головне, що ми ще надалі розвиваємося.

Черговий день в календарі...

Для мене День Збройних Сил України – це, радше, черговий день в календарі, аніж свято. Тут, на фронті, немає значення: сьогодні Новий рік, день народження чи звичайнісінька субота. Солдатам не до святкувань. Можливо, після війни (а це далеко не АТО) і з’явиться відчуття свята. Та точно не зараз. А українська армія, безумовно, є. Я її бачу щодня. Цих мужніх хлопців, котрих, по праву, можу вже називати своїми братами. Завдяки їм ворог далеко. Прикро лише, що ми не в змозі його повністю прогнати з території нашої держави…

За останніх півтора року ми навчились багато: вправно стріляти, швидко бігати, думати на кілька кроків наперед. Поряд зі мною – добровольці, котрі залишили власні сім’ї, комфорт і мирне життя. Вони не відсиджувались вдома, не втікали за кордон, не робили «липові» довідки. Хлопці, котрі до цього й автомата в руках тримали пару-трійку разів, - зараз першокласні кулеметники і снайпери. Та і їм потрібен відпочинок. Тому хочу сказати усім, хто зараз в теплі, в комфорті вдома: не забувайте про солдатів. І про те, якою ціною вони здобувають мир. А ще подякувати волонтерам. Якби не ви, ми б, без перебільшення, не мали нічого…

Доля України – у руках небайдужих солдатів

Безумовно, до початку активних бойових дій на Донбасі були великі сумніви щодо боєздатності української армії. Збільшення витрат на правоохоронні органи та різке скорочення фінансування оборонного відомства поступово перетворювало Україну в поліцейську державу. Оборонна політика України зовсім не була орієнтована на можливе збройне протистояння зі східним сусідом, оскільки більша частина української політичної еліти була пов’язаною та залежала від Кремля. Усі ці фактори стали передумовою для реалізації спочатку спроби зміни євроінтеграційного вектору зовнішньої політики України на євразійський, розстрілів на Майдані, а потім анексії Криму та ведення гібридної війни на сході України.

Власне, висновок можна зробити простий, була би наша армія добре озброєна, вдягнена та нагодована, то сценарій був би для нас позитивнішим. А відтак доля України опинилася в руках простих, небайдужих українців – волонтерів, добровольців та солдатів. Справді, український народ довів свою величність, мужність та винахідливість, довів, що може бути єдиним у важкий для себе час. Ще б владу правильну навчився мати! Існування України на політичній карті світу – це винятково заслуга народу, а не влади.

Порівнюючи збройні сили зараз і до початку антитерористичної операції, можна побачити позитивну динаміку їх розвитку, але не такою мірою, як того вимагають обставини та геополітичне становище України. І головною причиною цього є «совок», який залишився практично всюди. Теперішня система просто вбиває бажання... Тому сьогодні день Збройних сил України, як і будь-яке державне свято, сприймається не так патріотично як би того хотілося. Винятком є День захисника України, свято яке відзначаємо 14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, разом із Днем Українського козацтва та яке символізує подвиг українського народу. Слава Україні!