Детектив про Чернівці та чернівчан

Анна ГАРГАЛЯ gargalia@mail.ru Поезіями-присвятами рідному місту, як і прозовими творами, події котрих змальовують Чернівці та його мешканців, наразі нікого не здивуєш. За часи існування міста, в якому жили і творили згодом всесвітньо визнані літературні генії, їх було чимало. Та детектив – щось принципово нове, свіже. І, як стає зрозумілим з перших сторінок твору, який щойно побачив світ в останньому числі “Буковинського журналу”, дуже цікаве та захоплююче чтиво. Його автором є мистецтвознавець і режисер Ольга Якимович, відома своїми новаторськими ідеями. Завдяки їй кілька років тому чернівецький бомонд, мабуть, уперше дізнався про сонм давньоруських богів, їхню генеалогію й взаємостосунки, майстерно відображені у першій в місті виставі боді-арту. На рахунку Ольги Василівни започаткування хореографічного фестивалю “Салби Буковини”, сценарії велелюдних престижних заходів (як ось перший чернівецький бал тощо), перша в місті ігротека, знову таки перша, однак уже у масштабах усієї незалежної України дитяча газета «Повітряна кулька», одне слово, багато неординарного. - Незважаючи на це, Ваш детектив став сенсацією-несподіванкою. Чому цього разу детектив, як народився його задум? - Над ідеєю працювали разом з актором театру Андрієм Маковійчуком. Міркували, що до ювілею міста було би добре зробити якусь оригінальну, ексклюзивну постановку: таке, що би зацікавило і запам’яталося водночас. А що інтригує ліпше за детектив? Матеріал для інтелектуального детективу цілком можна було відшукати у біографіях Федьковича, Кобилянської чи котрогось з інших земляків-класиків. Та попри пієтет до них це виглядало би доволі банально, тому відштовхнулася від іншого. Загадкова архітектура Чернівців уже сама по собі – детектив. Але ж за прекрасною ліпниною фасадів живуть не менш цікаві люди зі своїми почуттями, переживаннями та потрясіннями. Відтак людські долі, нерозривно переплетені з містом, його історією, легендами, архітектурою, власне, склали основу сюжету. Тим-то мої “Прелюдії долі” – мелодраматичний детектив, у якому, крім скарбу, кохання й підступи, любовний трикутник і драма, хоча детальний зміст, звісна річ, не переповідатиму. - Опріч роботи для душі, твір дає поживу розуму, бо містить факти та легенди, які стануть відкриттям навіть для тих, хто непогано знається на історії рідного міста. Звідкіля такі ґрунтовні знання? - На початку 90-х у школах Чернівців почали викладати народознавство, відтак у програмі курсу вивчали історію краю, його фольклор, перекази і бувальщини. Працюючи тоді з відомим краєзнавцем Авксентієм Яківчуком, мимоволі дізнавалася багато цікавого. Від нього вперше почула й казку про орла, а з місцевої преси австрійського періоду дізналася, що цей птах віддавна вважався оберегом нашого міста. Старожили стверджують, що тяжкі часи спіткали Чернівці якраз після того, як зі шпилю Ратуші та з міських пам’ятників зник символ волі та кохання – орел, що підсилював позитивну ауру Чернівців. Багато цікавого про місто ще дитиною чула від батьків, родини, дізналася, знайомлячись з історією архітектурних пам’яток та життям їхніх творців тощо. - Від предків, мабуть, переказ про чудодійні властивості дзеркала на другому поверсі театру, про походження вінка із зірок Давида по фризу університетської церкви… А пентаграми, загадкові знаки? - Якийсь час нумерологія була у нас вельми популярною. Її ази друкували у книжках, журналах, навіть у газетах. Я також захопилася нею, вчилася розшифровувати знаки, яких зауважила чимало на старих чернівецьких будівлях. Все це відклалося у пам’яті та стало у пригоді. - То й головні герої, певно, мають реальних прототипів? - Ось тут мушу розчарувати, бо сюжет твору – цілком авторський. Зі справжнього життя, із моїх спостережень запозичені лише невеличкі деталі. Приміром, від тітки Аріадни, з якою приятелювала моя бабуся, тому раз чи двічі, ще зовсім маленькою, була у неї в гостях, доки Ада не виїхала за кордон, узяла лише її ім’я. Францішка ж, крім імені, має дещо подібний до оригіналу характер справжньої чернівецької пані: знала колись таку жінку, що служила при одному з храмів. Також зрозуміло, що у багатому місті торгівців певно був не один скарб, а позаяк тут споконвіку разом мешкали представники різних народів, то не могло обійтися без змішаних шлюбів і пов’язаних із цим сімейних драм. - Не можу не запитати про добірну вишукану мову твору. Від його сторінок мовби йде тонкий аромат кави, а на кінчиках пальців залишається позолота, як від доторку до старовинної рами. - Старше покоління чернівчан було справді по-європейськи освіченим, вільно володіючи чотирма-п’ятьма мовами. Через це й мої герої старшого віку вживають слова й вислови німецькою, польською, латиною, цитують в оригіналі Гайне. Хоча зараз модно писати твори аскетичною мовою, замішаною на вульгаризмах, свідомо вибрала принципово інше, таке, що би мимоволі очищало. З ідеєю очищення пов’язано й смерть Віктора у фіналі. Бо це зовсім не данина жанру, позаяк у детективі буцім обов’язково має бути убивство, а, радше, мораль. Мораль про нерозривну єдність волі та кохання. Символ, як у пентаграмі загадкового листа, з якого почався пошук схованого десятки років тому: орел у шестикутній зірці, яка є в центрі восьмикутної. “Знайдеш скарб – тоді орел злетить”. Дякую за бесіду, пані Ольго, і бажаю, аби Ваш детектив невдовзі ожив на сцені. Чернівці давно варті такої вистави.