Цьогоріч Грозинці на Хотинщині святкуватимуть 360-ту річницю першої згадки про село. Якщо вірити легенді, це місце належало бояринові на прізвище Гроза. Від цього, власне, й походить назва села. Мешканці села вважають себе нащадками трипільців. Як розповів директор місцевої школи Анатолій Мойсов, на території села виявили поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.), ранньослов’янської черняхівської культури (II - VI століття н. е.) та слов’янське городище (IX - X століття н. е.).
Грозинці – поселення порівняно невелике, проте має добре розвинену інфраструктуру. Є велика нова школа, дитячий садок, лікарня, Будинок культури, який, до речі нещодавно відремонтували й він функціонує на повну, звісно, пошта та відділення зв'язку. Чималим досягненням сільський голова с. Грозинці Василь Гавриш вважає те, що село повністю газифіковано, частину хат під'єднано до водопроводу, є Інтернет та гарне покриття мобільного зв'язку. Окрім того, Грозинці мають дуже зручну дислокацію – до Чернівців 40 хвилин їзди, до райцентру – 31 кілометр. До нього легко дістатися, адже рейсові автобуси ходять регулярно.
У Грозинцях є цілий каскад цілющих джерел води. Одне із них нещодавно забруднював міні-завод. Наразі виробництво із села вивезли, а вода в джерелі й людських криницях – очистилась
Мабуть, саме завдяки цьому, вважає сільський голова, молодь із села не виїздить. Звісно, є проблема із наявністю робочих місць, однак люди знаходять вихід, займаються господарством. На заробітках за кордоном лише незначна частина сельчан. Порожніх будинків немає, на продаж виставили лише кілька хат.
До іменин село причепурили
До 360-х іменин Грозинці готуються грунтовно. Відремонтували приміщення сільської ради, облаштували майданчик біля сільського Будинку культури, адже саме тут зазвичай відбуваються гуляння. Окрім того, сценарієм святкування передбачено виставку виробів місцевих народних майстрів й традиційної місцевої випічки, а це зручніше робити надворі.
Упорядкували також місцевий будинок побуту, який збудували ще 1967 роеку й відтоді його ніхто не ремонтував.
Програма святкування буде насиченою. Як нам розповіла художній керівник Будинку культури с. Грозинці Людмила Снігур, святкування розпочнуть із самого ранку. На 10-ту ранку заплановано заходи біля каплички "Киплячка" із цілющою джерельною водою. Далі – зустрічі із відомими односельчанами, яких спеціально запросили в гості, та ще багато цікавого.
Що кажуть люди
У нас гарний сільський голова. Має досвід роботи на керівних посадах. Він не лише хороший керівник, але й добра і чесна людина. Народився у цьому селі, тому намагається якомога більше зробити для місцевих мешканців. Ніколи не відмовляє у допомозі, звертатися до нього можна будь-коли.
Люди з нашого села не виїздять. Навіть молодь з міста часто повертається назад. Є у нас одна дівчина Віта, вона зараз працює вчителькою в одній чернівецькій школі. Так ось вона каже, збирається повернутися сюди й працювати у нашій сільській школі.
Найбільша наша гордість – школа. Зводили її всією громадою. Директором школи став 1986 року і був першим місцевим. Стара школа розміщувалась у приміщенні колишньої корчми. З роками до неї добудовували корпуси. Загалом їх було цілих сім. Проте мешканці хотіли нової школи. Оскільки у її будівництві нам тоді відмовили, ми просто знесли стару (за одну ніч) і керівництву області нічого не залишалося, як збудувати нову. Будівництво розпочали 1990 року. Кілька разів його заморожували. Однак школу таки звели. Але її досі не здали як об'єкт. 2003 року відкрили тільки частину. Будувати її допомагали еменесники. Зараз у школі навчається 258 учнів, а вмістити може 500. Навчальний заклад утримують на кошти батьків, держава грошей майже не виділяє.
Відремонтували й дороги, а саме дві вулиці. Обидві вони ведуть до сільської церкви, що у центрі.
Дошкільнят багато, тож у дитсадку не вистачає місця
У селі складна ситуація із дошкільною освітою. Місць у садочку, який розраховано на дві групи, не вистачає.
– У нас 150 дошкільнят. Всім місця у садочку немає. Тому ми вирішили перевести дітей старшого віку до нашого навчально-виховного комплексу (його створили 1 січня цього року на базі школи). Школа велика й заповнена учнями не повністю, тож місця вистачить всім. Плануємо віддати під дитячий садок два класи. Таким чином у приміщенні дошкільної установи з'явиться можливість створити ще одну групу для дітей від 3 років. А дошкільнята старшої групи поступово адаптуються до школи, – зазначив сільський голова.
Звісно, не всі сельчани сприймають цей намір позитивно. Мешканка Грозинців Валентина каже, приміщення старого дитячого садочка мале, але займати шкількі класи – теж не вихід, бо школярів також у селі вистачає.
Сади – і користь, і біда
Основне заняття сельчан – садівництво. З цього люди й живуть. Всі землі у селі розпайовано й віддано під сади. Як розповів сільський голова, наразі у Грозинцях понад тридцять таких господарств. Проте це і гордість, і головний біль місцевих.
Аби сади родили рясно й плоди не їли шкідники, дерева обприскують хімікатами. Від цього жителі Грозинців скаржаться на погіршення здоров'я.
Нині вже чернівчанка Олена каже, останнім часом дедалі частіше людям ставлять діагноз "онкозахворювання", жінки не можуть народити. Вона впевнена, все це через ту хімію. Вважає, що вирішити проблему зможе заборона кропити сади коло житлових будинків.
А ще садівники не сплачують податків. А це вже проблема для місцевого бюджету. Вони не зареєстровані приватними підприємцями.
– Зараз намагаємося переконати людей, які мають великі господарства, зареєструватись й сплачувати податки. Один односельчанин, який має 10 га садів, так і вчинив. Сподіваюся, найближчим часом таких буде більше, адже це поповнить наш бюджет, відповідно, матимемо більше можливостей зробити щось у селі, – каже В. Гавриш.
Керує селом вже третю каденцію
Василь Гавриш – теперішній сільський голова, керує всіма справами у селі вже 11 років. На цю посаду люди його переобирали тричі. У крісло сів уже досвідченим керівником.
– Розпочинав секретарем комітету комсомолу тутешнього колгоспу, – розповідає Василь Гавриш. – Потім керівництво колгоспу довірило мені очолити комплексну бригаду. Десять років був головою колгоспу с. Грозинці. 1997 року так склалося, що довелося піти з колгоспу. Вочевидь, не угодив тодішнім владникам, неправильно розумів політику. Це був час, коли в області голів колгоспів звільняли масово. П'ять років був заступником Чернівецького будівельного підприємства. Згодом мешканці Грозинців запросили взяти участь у виборах сільського голови. Мене обрали, відтоді й керую селом. Намагаюся робити для села все можливе, проблеми вирішувати максимально. Проте, звісно, є чимало питань, розв'язання яких потребує і часу, і коштів.
Юлія ХОРОШУН
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар