Історія кохання: З тривалої дружби – у міцну родину

Одного сонячного літнього дня ми познайомилися на вулиці завдяки спільним друзям. Це була випадкова зустріч, хоча обличчя Юри впізнала, адже навчалися в одній школі (він на рік старший). Пам’ятаю, що сподобався мені, а він каже, що для нього то була любов з першого погляду. Ми почали дружити. Це тривало майже три роки. За цей час він став найкращим другом, мені було дуже цікаво з ним спілкуватися і навіть просто перебувати поруч. Бувало, коли випадково залишалися наодинці, могли просто дивитися один на одного, без слів, і усміхатися. Це було так по-дитячому щиро, наче ми десь далеко від усіх, на своїй хвилі. Зараз розумію, що вже тоді підсвідомо відчувала, що ми – споріднені душі. Він часом, коли було вже пізно, проводив мене додому, але це були тільки дружні прогулянки, хоча один раз ми навіть поцілувалися, однак самі не зрозуміли, як це сталося. А потім і далі дружили, наче нічого не було. Про якісь більші стосунки я не думала. Дуже боялася розбити Юрі серце, тож не давала ніяких натяків. Він теж не наважувався зробити перший крок, хвилювався, що так може втратити навіть дружбу (хоч, зізнаюся, я дуже чекала на цей перший крок, навіть спіймала себе на думці, що якщо будемо разом, то це буде назавжди). А коли Юра таки наважився, я чомусь злякалася і відмовила йому, та ми домовилися все одно залишатися друзями.

Після закінчення школи, вирішила навчатися в Києві. Юра, дізнавшись про це, дуже засмутився, думав собі, що тепер втратить мене назавжди. Я поїхала до столиці, але часто намагалася приїжджати додому у вихідні. Київ мені зовсім не сподобався. Місто суєти, несвіжого повітря, штовханини і натовпу – це все не для мене. Тож після першого курсу вирішила перевестися на заочний і повернулася у вересні до Чернівців. Юра тоді вирішив, що у жовтні, на моє 18-річчя, спробує ще раз освідчитися. Ми з друзями святкували мій день народження на надзвичайно гарному березі Дністра. І ввечері, коли всі десь розбіглися, а ми сиділи біля багаття, нас ніби якась неземна сила притулила один до одного, наче підказуючи: «Нумо обійматися!». І ми так сильно обійнялися і зрозуміли один одного без слів, що це вже буде назавжди. Потім ми ще чотири роки зустрічалися і одружилися. Через два роки сімейного життя у нас народилася донечка Варвара.

Юрій Приймак та Анна Статнік