У Центрі культури та науки при Російському посольстві у Римі місяць тому відкрили виставку чернівчан. Там представили свої роботи студійці «АкадемАрт» та керівник студії Лариса Куваєва. Про свої «римські канікули», підбір ключиків до дітей та мрії художників розповіла Лариса Куваєва.
У Римі встигли і в театрі побувати, і містом погуляти
- Пані Ларисо, як вдалося організувати виставку у Римі?
- Нам запропонували взяти участь у виставці-проекті «Рим – Мир і Ми» у Центрі культури при посольстві Російської Федерації у Римі. Чому не в Українському посольстві? Думаю, незабаром і звідти отримаємо запрошення. Але треба зауважити, що цей проект не має жодного політичного підґрунтя. Представники центру займаються пропагандою мистецтва слов’янських країн. Там, до речі, перед тим організовували літературні читання з українськими авторами у тому числі.
- Що показували італійцям?
Ніколи не пише на замовлення
Лариса Куваєва ніколи не пише на замовлення. Цікаво, що вона не відтворює на полотні те, що бачить перед собою, а пропускає все через душу і вже тоді малює. Тому виходять душевні твори. Малює Л. Куваєва аквареллю, а на таких картинах вже нічого не можна додати чи виправити. Також у пані Лариси великий досвід роботи із дітьми. Цікаво, що свою викладацьку кар’єру вона починала у 1990-х роках у Глибоцькій художній школі на посаді директора. Побувала у багатьох країнах Європи, збагатила свій досвід і повернувшись до Чернівців, почала працювати в «Юності Буковини» керівником художньої студії (2008-2010), а зараз очолює студію «АкадемАрт». Вона допомагає дітям сформувати власне бачення, але ніколи своєю рукою нічого не домальовує на їхніх полотнах, адже тоді дитина перестає розвиватися. Тому і роботи її вихованців цікаві широкому колу поціновувачів художнього мистецтва.
- Привезли роботи шістнадцятьох учнів студії «АкадемАрт», що діє при Українському фонді культури. Але поїхати змогли не всі учні. Деякі діти поїхали з батьками, роботи інших привезли ми. Треба сказати величезне «дякую» батькам, які підтримали ідею цієї виставки як морально, так і фінансово. Під час підготовки експозиції у нас були труднощі з вивозом робіт за кордон, але про це вже не хочеться згадувати. Картини, які ми презентували, виконано у техніці акрилу та акварелі на полотні. Основна частина виставки – це дитячі роботи, а моїх кілька як керівника. Адже у мене є римські сюжети, які я намалювала, коли жила там. Дитячі роботи за період останніх 2-3 років. Вік дітей від 6 до 18 років. З деякими дітьми займаюся вже по п’ять років, але незважаючи на те, хто коли прийшов, вони всі дуже стараються, розвиваються, якщо підібрати до них «ключик».
Наразі картини, які побували у Римі, можна побачити у «Найкращій кав’ярні на розі Університетської та Сковороди».
- На відкриття виставки у Римі завітали вихідці з України?
- Були постійні глядачі центру, а потім приходили інші, навіть з інших міст приїжджали. На саме відкриття з музичним вітанням спеціально приїхав піаніст Фелікс Мацкуляк, який зараз проживає у Відні, але родом із Чернівців.
- Чи є ця виставка для ваших студійців, як майбутніх художників, знаковою?
- Кожен художник мріє побувати у Римі, помалювати чи виставитися. А для дітей – це велика честь і гарна нагода побувати у місті, яке збирає всіх митців світу. Але думаю, що осмислять вони це трохи пізніше. Загалом наша подорож до вічного міста стала святом. Італійцям було цікаво глянути на роботи наших дітей, українці і росіяни, які роками живуть в Італії, теж тепло відгукувалися, адже на картинах побачили рідні серцю образи. Взагалі дитячий малюнок відрізняється від роботи дорослої людини своєї свободою і незаангажованістю, діти більше люблять експериментувати.
- Багато встигли побачити у Римі?
- Для нас організували багато екскурсій, як туристичного, так і мистецького характеру. Ми побували у Ляльковому театрі, нам показали всі їхні ляльки, зіграли спеціально для нас мініатюру. Також відвідали інститут калькографії, де зберігаються унікальні штампи шрифтів, хоча планових екскурсій там не буває. І для дітей зробили майстер-клас, вони пробували самостійно робити відбитки. Також з вікна діти змогли роздивитися один із найвідоміших фонтанів «Треві» з іншої сторони. Пересічні туристи такої можливості не мають. Хотіли ще побачити роботи Караваджо, але не встигли. А взагалі, весь Рим – це музей.
Під час відвідин інституту калькографії чернівчанам влаштували майстер-клас. Фото надане Л. Куваєвою
Художник не може сидіти на одному місці
- Ларисо, ось зараз вчите дітей малювати, а як самі стали художником?
- Мистецтво проходить у моєму житті червоною ниткою, я стала тим, про що мріяла з дитинства. Після школи закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва. Тоді довелося п’ять років вчитися, там були дуже хороші викладачі і саме там я засвоїла базу. І скільки їжджу світом з своїми здобутками, мені за неї не соромно. Але все життя треба працювати, вдосконалюватися. І так в житті склалося, що я почала працювати з двадцяти років у Глибоцькій художній школі. Тоді довелося шукати ключики до них. Думаю, це через любов до дітей, я їх дуже люблю і сама почуваюся дитиною у душі.
- Де встигли попрацювати?
- Де я тільки не була, одразу навіть не згадаю назви усіх країн. Для художника неможливо сидіти на місці.
Приємно згадувати час, коли жила у Софії (столиця Болгарії, - авт.) і мала там свою невелику галерею у центрі міста. Потім поїхала до Риму. Жила в Італії п’ять років. Місце, де працюєш, дуже впливає на те, що робиш і як. Тому я шукала красиві місця, бо люблю все гарне, воно мене надихає. Художник, як бджілка, мені здається, повинен всюди потрохи брати нектару, щоб привносити у свою роботу щось нове.
- То ви, напевно, мали і виставки в Італії, оскільки не один рік там працювали?
- Так. Я є членом гільдії художників Риму, маю їхній диплом. Також маю чимало нагород від міської влади Риму, але я не дуже люблю про це розповідати. Та, якщо чесно, виставки в Італії, Австрії, Франції, Україні, як колективні, так і персональні мають для мене велике значення.
«Натхнення треба запрошувати в гості»
- Художники – люди творчі. Ви шукаєте натхнення чи створюєте його собі самі?
- І так, і так потрібно. Як казав один великий художник, до натхнення не потрібно приходити в гості, його треба запрошувати. Якщо ти вже став на стежку митця, то треба його закликати, створювати свою творчу атмосферу і працювати у ній.
- А в чому секрет успіху ваших робіт, адже вони є у багатьох приватних колекціях?
- Гадаю, у тому, що все треба пропускати крізь себе. Хтось каже, що люблю наївне мистецтво чи реалізм. Якщо митець пропускає те, що робить, через серце і душу, проникається ним, то така картина житиме, працюватиме, зачіпатиме. Бо головне, щоб картина мала контакт з глядачем і приносила радість. А найгірше для полотна – це темна шухляда.
Віталія КОЗМЕНКО
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар