Кореспонденти Погляду чергували у приймальному відділенні лікарні у Чернівцях. Фото

"Підкажіть, де травматологія", "Тиждень тому до вас привезли жінку з опіками, скажіть, у якій вона палаті", "Мені потрібно зробити кардіограму", "Хочу забрати історію хвороби", "Де моя хвора з панкреатитом?", "Куди нести аналізи?", "Будь ласка, дуже болить, коли прийде лікар?". Це далеко не весь перелік запитань, які доводиться чути черговим медсестрам приймального відділення приблизно за півхвилини. Від шуму, біганини, і нескінченного людського потоку голова в мене йде обертом, а дівчата і відповідати встигають, і писати, і на телефонні дзвінки реагувати.

Напередодні Дня медика кореспонденти "Погляду" вирішили на кілька годин одягнути білий халат і поспостерігати за роботою приймального відділення лікарні "Швидкої медичної допомоги". Як воно – по той бік медсестринського поста – читайте.

 Звикли до крові, але не до хамства

Те, що лікарям і медсестрам приймального відділення рідко вдається присісти хоча б на хвильку – не художнє перебільшення. За рік до лікарні "Швидкої медичної допомоги", котру у народі називають "Фастівською", звертається понад 15 тисяч хворих, а це 60-70 (а деколи й більше сотні) пацієнтів на добу.

– Усіх їх реєструємо, оглядаємо, міряємо тиск, якщо потрібно – беремо аналізи, знімаємо кардіограму, робимо рентген, УЗД, комп'ютерну томографію, викликаємо профільних лікарів, заводимо історії хвороби, – розповідає завідувач приймального відділення Олеся Довганюк.

Із потоком хворих у приймальному відділенні дають раду лікар, дві медсестри, дві санітарки, старша медсестра та завідувач відділення. За час роботи, кажуть, бачили усяке – кровотечі, роздроблені та відірвані кінцівки, розкроєні черепи. Доводилося приймати і чоловіка із ножем у голові, котрий не лише був при свідомості, а ще й жартував, і бігти по сходах із непритомною дитиною на дев'ятий поверх до реанімації, бо ліфти були зайняті.

– До усього цього звикаєш, – каже пані Довганюк. – Єдине, до чого пристосуватися важко, це до хамства і невихованості людей.

 У 92 – на роботу

Дівчата-медсестри терпляче заповнюють історії хвороби.

– Скільки вашій мамі повних років?

– 75

– Працює?

– Та ви що, їй же 75 років, на пенсії!

– А чого ви дивуєтеся, у нас тут і 92-річні працюють.

Тим часом, хворих розважає 8-річний Мирон із загіпсованою ногою. Хлопчика щойно виписали із травматології, він чекає на таксі і демонструє всім усмішку без одного переднього зуба. Зуб Мирон вибив, коли його збив мотоцикл і він вдарився об бордюр. Та це малого не засмучує, каже, зуб був молочний і уже хитався.

– Мамо, а скільки я пробуду у гіпсі?

– 6 тижнів і ще з місяць на милицях ходитимеш. Літо – "коту під хвіст".

– Ех, якби повернути час назад, – філософськи зауважує хлопчик.

У відділенні – безхатьки, арештанти і хулігани

Потрапляють до приймального відділення безхатьки. Їх доводиться мити, стригти, голити та навіть переодягати. Співробітники приносять не новий, але чистий одяг, котрий і виручає таких бідолах.

Лікарі приймального оглядають також арештантів. Їх привозять міліціянти, перед тим, як відправити до СІЗО, така процедура. Так що бачили і шахраїв, і вбивць, і ґвалтівників.

– Працюю понад рік і спершу була шокована, та потроху звикла, – розповідає медсестра приймального відділення Яна Жиряда. – Насамперед важко, бо доводиться спілкуватися одразу із кількома людьми, багато тримати у голові і правильно скеровувати хворих – кого на аналізи, кого на рентген, кого – на кардіограму. Пацієнтів у нас завжди багато, і не усі вони терплячі, дехто навіть хвилину не хоче зачекати, починає кричати, сваритися. Були навіть випадки, коли кулаками розбивали скло на медсестринському посту. Однак зважати на таке нам ніколи, адже хворі чекають, тож залишається кілька разів глибоко вдихнути і видихнути та повернутися до роботи.

 Найвірніший помічник – старенький мікроскоп

Лаборант Ніна Кереушу старанно вдивляється у мікроскоп. Оскільки чимало хворих у приймальному відділенні – екстрені, то й аналізи лікарям потрібні швидко. За 10 хвилин пані Кереушу може зробити загальний аналіз крові та сечі. Є у лабораторії сучасний апарат, у котрий закладають тест-смужки із сечею, а він видає результат. Однак лаборантка каже, найвірніший її помічник – старенький мікроскоп.

– Працюю 27 років, і коли прийшла на роботу, то цей мікроскоп уже був тут, – жартує Ніна Кереушу. – Але аналізи, зроблені з його допомогою – найточніші, бо усе я бачу і підраховую особисто, можу перевірити себе, перерахувати ще раз. А проконтролювати машину неможливо.

В обід у приймальному відділенні – коротке затишшя. Лікарі взялися підраховувати, скільки мільйонів могла б заробити лікарня за рік, якби ввели страхову медицину, та яку кількість нового обладнання можна було би придбати на ці гроші. Сходимося на тому, що до страхової медицини нам, як до неба рачки. Розмову перериває звук сирени машини «швидкої допомоги». Що ж, нам залишається лише побажати лікарям терпіння, адже кожен особисто обирає собі професію.

Надія КАРБУНАР