Людина, котра живе з ВІЛ...

Цю хворобу ще кілька років тому називали чумою ХХ століття, її ім’я боялися вимовляти вголос, а людей, яких вона вразила, несправедливо викреслювали.

Останнім часом дедалі частіше говорять про толерантність і розуміння, суспільство отримує більше інформації, а тих, кого проблема не оминула, більше не називають приреченими. Про них говорять - люди, що живуть з ВІЛ.

Чоловік, що вже протягом 10 років знає про свій ВІЛ-позитивний статус, погодився розповісти «Погляду» про те, як жити по той бік скла, через яке суспільство дивилося на людей з таким діагнозом, і чи зник цей невидимий бар’єр за останні роки.

Пройшовши величезний шлях і наново побудувавши своє життя по цеглині, Дмитро С. (ім’я змінено зі зрозумілих причин) без страху оглядається назад і відверто розповідає свою історію.

Почав колотися, щоб не пити

Причина, через яку чоловік інфікувався,  -  ін'єкційні наркотики. Життя складалося добре. У 25-річному віці у нього була дружина, дитина, хороша робота, з'явилися гроші. Пояснити причину, чому сімейне щастя похитнулося, сьогодні складно, пригадує Дмитро.

-  Коли з'явилися гроші, почав пити, - зізнається він, - а потім, щоб не пити, спробував наркотики. Наркоманії у Чернівцях тоді було дуже багато. Люди не розуміли, наскільки це небезпечно. У 90-х саме в районі кінотеатру «Жовтень» чи проспекту, було помітно, скільки там наркоманів. Серед них було багато молоді, навіть зовсім юних. Це був наче окремий світ. Те, що було спільною бідою, тоді здавалося нам спільною справою, яка об'єднувала. Діставали наркотик по-різному, спочатку купували, а потім варили самі. Ставши залежним, я поступово кинув усе. Родину, роботу, університет. Пішов від дружини сам, тому що розумів, що принесу своїм близьким тільки проблеми.

Спочатку не приховав свій діагноз, але потім зрозумів, що він працює проти мене

Дмитро вперше дізнався про свій діагноз 2001-го. На той час життя було наче у тумані й така звістка була навіть дещо передбачуваною, тому майже не вплинула на нього.

У 90-х діагноз, про який вголос не прийнято було говорити і який сприймали, як страшний вирок, почав звучати дедалі частіше. А медицина була до цього не готовою. Навіть медики ставилися з відразою та страхом. Тоді ВІЛ-інфікована людина у суспільстві ставала справжнім ізгоєм.

- Лікар, який вимірював мені пульс, одягав дві пари рукавичок і, здавалося, боявся доторкнутися, - пригадує співрозмовник. - Я усе бачив по обличчях. - Мої знайомі трималися осторонь, відвертали погляд, а коли зустрічали на вулиці, іноді просто переходили на інший бік. Річ у тім, що інформації було дуже мало. ВІЛ-інфекція - це був просто страшний вирок.

Одного разу у чоловіка на нозі утворилася флегмона і була необхідна термінова операція, проте знайти лікаря, який би погодився оперувати ВІЛ-позитивного, було дуже складно.

- Я відчував страшенний біль, від якого рятували тільки наркотики, - пригадує Дмитро, - мене привезли у лікарню вранці й оперувати потрібно було негайно, проте лікар прийняв мене тільки через добу. Сьогодні багато чого змінилося, але такі ситуації повторюються. Зовсім нещодавно в одній лікарні був прикрий випадок, коли з ВІЛ-інфікованим пацієнтом обійшлися по-хамськи. Неодноразово знову ж таки відмовляли оперувати. Лікарі вміють це робити професійно, наприклад, вигадувати протипоказання до операції, щоб тільки не мати справи з такими людьми. Але водночас добре, що останнім часом з'явилося багато молодих лікарів, які ставляться дуже толерантно.

Я відчував, що поступово тану

Знайомим Дмитра, які дізналися про свій ВІЛ-позитивний статус ще раніше, у 90-х, пророкували, що прожити вони зможуть ще від сили років п'ять. Проте ці люди сьогодні мають родини і навіть дітей.

Кажуть, врятуватися у, здавалося б, безнадійних ситуаціях завжди допомагає віра. Так сталося і з Дмитром, проте першим повірив у себе навіть не він сам, а близькі.

- Так склалося, що у моєму житті завжди з'являлися хороші люди, - говорить чоловік. - Мене почали підтримувати мати і сестра. Були люди, що не відверталися навіть у ті складні роки, і лише завдяки їм, я зміг знову зачепитися за життя і позбутися залежності.

Звісно, цілковите звільнення від наркотиків прийшло не одразу і не зовсім легко. Спочатку з'явилося лише бажання боротися. Це сталося у переломний момент, за крок до прірви, коли Дмитро у критичному стані направлявся на лікування у столичну клініку. Показники життєдіяльності були такими низькими, що лікарі у Києві дивувалися, як чоловік взагалі доїхав до них. Це був 2005 рік, приблизно у той самий період Дмитро потрапив в аварію і зламав обидві ноги.

- Я відчував, що поступово тану, - говорить чоловік. У якусь мить зрозумів, що хочу ще трохи пожити. До 2008 року з допомогою і підтримкою хороших людей я став вільним від наркозалежності. Повертатися у реальний світ було непросто, адже у наркозалежних він зовсім інший. Певний час ходив вулицями і ніколи не піднімав очі вище першого поверху, проте поступово  повернувся у реальність, хоча це було майже неймовірно.

Створив нову родину і пішов вчитися, щоб відчувати повноцінне життя

Містком до повноцінного життя стала також і церква, яку Дмитро почав відвідувати.

Саме там чоловік зустрів свою нову дружину.

- Спочатку було знайомство з однією дівчиною, проте коли вона дізналася про мій діагноз, у неї був шок і вона просто втекла. Я мав бути чесним, тому  її реакцію зрозумів. Згодом у церкві зустрів іншу жінку. Коли розповів їй про себе усю правду, вона лише відповіла, що здогадувалась про все сама. У неї є дві доньки, які дуже добре мене сприйняли, тепер ми перебуваємо в законному шлюбі і у нас хороша родина. Я працюю юристом і паралельно навчаюся. Цього року закінчую юридичний факультет. До вибору спеціальності й до самого навчання поставився дуже відповідально. Цей вибір був не випадковим. Колись я був по той бік закону, і, можливо, тому мені тепер захотілося вивчати право. Я радий, що працюю за спеціальністю, маю родину і намагаюся жити, відчувати, що життя повноцінне. Згадувати, про щось шкодувати наразі вже немає змісту, адже потрібно просто жити.

Коментар до теми

ВІЛ-інфікована жінка може народити здорову дитину

Як пояснила доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб Буковинського державного медичного університету Лоріна Іванова, ВІЛ-позитивна жінка може народити здорову дитину, якщо дотримуватись усіх необхідних заходів, для того щоб уникнути інфікування.

Вірус може передатися протягом вагітності, тобто внутрішньоутробно, а також під час пологів та грудного вигодовування. Тому матері, які живуть з ВІЛ, безкоштовно отримують суміші-замінники грудного молока.

Вважається, що 90% усіх ВІЛ-позитивних дітей інфікуються від матерів, проте трапляється, коли діти стають жертвами сексуального насилля або їх залучають до послуг комерційного сексу та можуть бути інфіковані ВІЛ. Групу ризику щодо інфікування ВІЛ, складають підлітки-споживачі ін'єкційних наркотиків, підлітки з місць позбавлення волі, «діти вулиці». Зі слів Л. Іванової, порівняно з іншими областями кількість дітей, що живуть з ВІЛ, на Буковині відносно невелика, проте в цілому по Україні цифри зростають з року в рік.

Ольга СКЛЯРЧУК