Раніше у Коровії була база Чернівецького птахооб’єднання, працювала птахофабрика «Зоря». Її підрозділи були у п’яти райцентрах краю, продукцією забезпечували нашу та сусідні області, а у радянські часи ще й деякі країни СНД. Завдяки цьому більша частина сельчан мала роботу, а грошей вистачало на розвиток соціальної сфери в селі, тоді побудували гарну школу, протягнули газ до села. Проте ці часи минули. Нині підприємство у стадії ліквідації, а іншої промисловості, на якій спеціалізувалося б село, – немає.
- Переважно сельчани знаходять роботу у Чернівцях, до прикладу, на Калинівському ринку, адже до обласного центру зовсім недалеко. Безпосередньо у селі є понад 320 підприємців, це заклади торгівлі та ресторанного бізнесу, автомайстерня, цехи з виготовлення тротуарної плитки та шлакобетонних блоків. Переважно, це сімейні підприємства, які водночас дають заробити і багатьом місцевим, - розповідає сільський голова с. Коровія Георгій Флюндра.
Звичайно, чимало мешканців поїхали працювати за кордон: до Греції, Італії, Португалії. Ще добра частина заробляє на тому, що возять людей та посилки до цих країн. За словами Г. Флюндри, повертатися додому корінні жителі не хочуть, приїжджають на 1-2 місяці та їдуть назад. Хай як би тяжко не було на чужині, вдома фінансові справи ще гірші.
Незважаючи на велику кількість населення, у Коровії дуже маленький дитячий садочок: працює лише одна група на 30 дітей
– Та незважаючи на всі проблеми, не можемо сказати, що село не розвивається, - каже Г. Флюндра. - Хто до нас приїжджає, кажуть, що ми живемо в Європі вже давно. І хоча нині важко з грошима, намагаємося щось будувати для людей. Нещодавно, скажімо, звели гарний стадіон з душовими та роздягальнями для спортсменів. Їх у Коровії багато: є дві футбольні команди, одна з яких зайняла перше місце у другій підгрупі, інша – друге місце у першій підгрупі. Місцеві футболісти грають навіть у «Буковині».
На відміну від багатьох населених пунктів Буковини, у Коровії не спеціалізуються на сільському господарстві.
– Колгоспні землі передали пайовикам, та оскільки землі дуже мало (лише 250 га, які поділили на між нами та селом Валя Кузьмина), вийшло в середньому 0,52 умовних гектара на одного пайовика, а практично 35-36 акрів на одного. Це зовсім мало. На багатьох землях організували приватні городи, на решті – невеличкі фермерські господарства.
Ірина ВОРНІЧЕСА-БАРАШКІНА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар