День святого Валентина – свято, котре у нас чудово прижилося. З одного боку, немає нічого поганого у тому, аби дарувати один одному подарунки, милі листівки-валентинки і зізнаватися у коханні. З іншого ж, відзначення дня закоханих – традиція запозичена. Православне християнство, натомість, має своїх святих покровителів кохання, шлюбу і родинної злагоди. Історії їхні не менш драматичні, ніж легенда про мужнього священика, котрий таємно, попри заборону імператора Клавдія, вінчав вояків.
Мученики Адріан і Наталія – пожертвували щастям заради віри
Символом зворушливої любові чоловіка та жінки стала історія святих Адріана і Наталії, пам’ять яких церква вшановує 8 вересня (за новим стилем). Мешкали вони на початку ІV століття у місті Нікомедія, на території Східної Римської імперії (нині Ізміт, Туреччина). Адріану виповнилося 28 років, він був язичником і обіймав високий державний пост – служив начальником судової палати. Його молода дружина Наталія таємно сповідувала християнство, та зізнатися у цьому не наважувалася навіть чоловікові. Імператором на той час був Максиміан Галерій (305-311 рр.), котрий жорстоко переслідував християн, їхня кров буквально заливала потоками вулиці міст.
Коментар фахівця
«В історії православних покровителів кохання – глибинні почуття межують із жертовністю»
День Святого Валентина – псевдосвято, адже у ньому отримуємо своєрідну підтримку аморальності, вседозволеності, з якими церква завжди боролася. Протиставити йому можемо принципи чесноти шлюбу. Чимало прикладів таких знаходимо у Святому Письмі, найбільш яскравий з них – це святі Іоаким та Анна (батьки Богородиці). Вони не були пустельниками, мучениками, сповідниками, однак саме їх церква шанує як взірець подружжя.
Схожий принцип величі християнського шлюбу знаходимо у життєписах багатьох святих. Найбільш відомими з їхнього числа є святі Адріан і Наталія та Петро і Февронія. Як бачимо з історії їхнього життя, тут немає місця псевдоромантичності, яка зараз зображується заледве не ключовим моментом у стосунках двох людей. Натомість, є глибинні почуття, які межують із жертовністю.
Адріан був доброї і лагідної вдачі, він любив Наталію. Коли захворів його приятель, молодий чоловік приніс за нього жертву до ідольського капища. Та друг не одужав. Ця подія змусила Адріана сумніватися в язичництві. Наталія постійно молилася до Бога за свого чоловіка, за спасіння його душі.
Адріан і Наталія прожили у шлюбі заледве рік, коли сталася непересічна подія – імператору донесли, що недалеко від міста у печерах ховаються християни. Максиміан послав військо, яке справді знайшло 23-х християн. Закувавши в залізні кайдани, їх повели в місто. Мучеників зустрічав сам імператор і наказав нещадно бити, потім завести в судову палату на допит, після чого кинути в темницю і тримати, доки не повмирають. Серед урядовців, які засідали в судилищі, головував Адріан. Він зацікавився вірою, за яку християни готові були прийняти мученицьку смерть. Коли в’язні розповіли Адріану правду Христової віри, його серце загорілося любов’ю до Христа Спасителя і він сказав: «Впишіть і моє ім’я в число ув’язнених, бо я від сьогодні – християнин і охоче прийму смерть за Христа». Імператор Максиміан наказав закувати його в кайдани і посадити в темницю разом з усіма.
Коли Наталії повідомили, що чоловік став християнином і через це у в’язниці, вона невимовно зраділа. Наталія поспішила в темницю, і зустрівши свого мужа, обцілувала його кайдани, словами втішала і укріпляла його у вірі: «Блажен ти, дорогий муже мій, що увірував у Христа, бо придбав безцінне багатство. Не шкодуй за земним: ні краси, ні молодості, ні багатства. Все земне – прах і тління. Богу угодна тільки віра і добрі діла, віра в Ісуса Христа – нагорода Небес».
Через сім днів 24 в’язнів вивели на страту. Адріана били воловими жилами, аж доки м’ясо не відпало від кісток, важким молотом ламали кості на руках і ногах, та з уст його лунав не крик, а молитва. Тіла страчених імператор наказав спалити, але християни вночі викупили їх і перевезли таємно до Візантії, де і захоронили.
Наталя, побоюючись, що імператор насильно видасть її заміж за язичника, невдовзі після похорону чоловіка виїхала до Візантії, де днями і ночами молилася на його могилі. Незабаром на могилі під час молитви вона померла.
Святі Петро і Февронія – щиро кохали один одного і померли в один день
8 липня (за новим стилем) церква вшановує пам’ять муромського святого подружжя Петра і Февронії, що жили на рубежі XII-XIII століть.
Благовірний князь Петро був другим сином Муромського князя Юрія Володимировича. Він став на Муромський престол 1203 року. За декілька років до князівства Петро захворів на проказу, від якої ніхто не міг його вилікувати. Уві сні князеві було відкрито, що його може зцілити дочка бджоляра, сільська дівчина Февронія.
Дівчина була красивою, благочестивою, доброю і мудрою, знала властивості трав і уміла лікувати недуги. Князь полюбив Февронію і дав обітницю одружитися на ній після зцілення. Дівчина вилікувала князя, проте він не дотримав слова. Хвороба повернулася, і Февронія знов вилікувала князя, і лише тоді він оженився на своїй спасительці.
Церква вважає День Святого Валентина – псевдосвятом, яке пропагує вседозволеність
Після смерті брата Петро успадкував князівство, але гордовиті боярські дружини не бажали мати правителькою над собою селянку. Бояри зажадали, щоб князь покинув її. Петро, взнавши, що його хочуть розлучити з коханою дружиною, вважав за краще добровільно відмовитися від влади і багатства та податися разом з нею у вигнання. Петро і Февронія покинули Муром, та незабаром у місті почалася смута, бояри пересварилися, домагаючись вакантного княжого престолу, пролилася кров. Не поділивши владу, вони змушені були просити князя Петра повернутися назад, і він зі своєю дружиною правив довго та щасливо.
На схилі життя Петро і Февронія прийняли чернецтво у різних монастирях з іменами Давид і Евфросинія, і благали Бога, щоб їм померти в один день, і поховати себе заповідали разом у спеціально приготованій труні з тонкою перегородкою посередині.
Вони померли кожен у своїй келії в один день і годину 8 липня (за старим стилем – 25 червня) 1228 року.
Люди вважали нечестивим ховати в одній труні ченців, тому порушили волю покійних: їхні тіла поклали в різні обителі. Проте вже наступного дня вони опинилися разом. Двічі їх тіла розносили по різних храмах, але двічі вони дивним чином виявлялися поруч.
Нині мощі святих Петра і Февронії перебувають в Свято-Троїцькому жіночому монастирі Мурома. У своїх молитвах до цих святих молоді люди просять великої любові, а літні – родинної злагоди.
Надія КАРБУНАР
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар