Їхні вистави збирають повні зали та шквали оплесків. У роботі використовують багато реквізиту, дій й майже немає слів. Членів "Незалежної театральної лабораторії" у Чернівцях по праву можна назвати акторами, хоча добра частина із них не має відповідної освіти, але, вочевидь, має талант і бажання грати. Фактично кожен із членів мистецького об'єднання має свою роботу, яка приносить гроші, а театр - це хобі, яке приносить задоволення.
Десятого вересня "Незалежна театральна лабораторія" презентувала прем'єру за книгою Ігоря Померанцева "Чернівці. Czernowitz. Черновцы" у залі Філармонії. Перед початком вистави вільних місць у залі не було, а після - публіка аплодувала акторам стоячи.
Про те, що таке "Театральна незалежна лабораторія", які здобутки мають та чим вони відрізняються від стаціонарних обласних театрів, "Погляду" розповів режисер Олег Мельничук.
Народилася "НТЛ" у Львові два роки тому
- Ідея виникла, коли ми сиділи в привокзальному кафе у Львові, - розповідає режисер «Незалежної театральної лабораторії» Олег Мельничук. – Задумали зробити спільну виставу з акторами, з якими я вже працював в обласному музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської. Обрали творчість Пауля Целана, готували прем'єру до ювілею поета.
Першу виставу ми зіграли у колишньому кінотеатрі «Україна».
"Після вистави в актора відбувається катарсис. Коли під час гри всі емоції віддаєш глядачеві, а він вкінці вистави віддає тобі"
І. Данілін
Тоді у "НТЛ", окрім режисера, було ще п'ятеро акторів, тепер їх одинадцять.
Торік з цим же спектаклем актори поїхали на театральний фестиваль до Санкт-Петербурга й перемогли.
- То був Міжнародний фестиваль, на якому зібралися одинадцять театрів з шести країн світу, було подано близько ста заяв, - пригадує О. Мельничук. - До нас навіть підійшов президент фестивалю Алієв й сказав, що нас чекає велике майбутнє.
За два роки актори "Незалежної театральної лабораторії" поставили п'ять вистав.
Сценарій пишуть та декорації майструють власноруч
У "НТЛ" актори та режисер нарівні. Вони разом пишуть сценарій, працюють над створенням образів, підбирають костюми й майструють декорації.
- У нас такий же девіз, як у Чернівців "Viribus Unitis" (спільними зусиллями, - авт.), - каже режисер. - Хоча останнє рішення за мною, ми все-таки намагаємося робити все разом. Слово «демократія» розуміють по-різному. Мовляв, демократія дорівнює анархії. У нас якраз цього немає. Кожен має право висловитися, іноді бувають суперечки, такі собі перевірки на смак. Не існує двох людей з однаковими вподобаннями, але в нас вони подібні стосовно музики й літератури. Якщо б нас хтось запитав, хто придумав ту чи іншу річ, ніхто не дасть відповіді. Ніхто не знає, бо це придумали ми.
До акторів режисер ставиться з розумінням, бо сам колись перевтілювався на сцені й знає, що це таке, коли ставлять в певні рамки. І додає, що режисер повинен добре знати, чого він хоче від актора.
В Олега Мельничука дві театральні освіти. Перша - акторська, а друга - режисерська. Обидві він здобував у Київському університеті ім. І. Карпенка-Карого. Наразі, окрім того, що ставить вистави у Чернівцях, працює режисером угорського театру на Закарпатті. Каже, мову вивчив завдяки дружині та дітям, а з тамтешнім театром об'їздив майже всю Європу.
У театрі є своя мова
Найлегше, на думку режисера, підібрати реквізит, відповідний до епохи, в якій розвиваються події. Найважче - зрозуміти, про що матеріал й що хочуть розповісти людям. Знайти точний еквівалент тому, що збуджує в літературі - у театральній мові.
- На превеликий жаль, багато режисерів й акторів не усвідомлюють, що у храмі Мельпомени зовсім інша мова, - каже О. Мельничук. - Вони думають, що театр – це вийти на сцену, ходити, сидіти й говорити. Але це радіо. Таке можна не дивитися. Заплющив очі й розумієш все, що відбувається на сцені. Але якщо не помиляюся, 12 чи 15 відсотків інформації ми сприймаємо через слух, все інше через зір. А наші театри трохи страждають на вербалізм. Багато говорять, а дій не відбувається. У театрі є своя мова, мова дії, мізансцен. У наших виставах, які тривають півтори години, тексту назбирається на 6-8 сторінок, тоді як в стаціонарних закладах для такої ж вистави - 50.
У театрах, які перебувають на постійному фінансуванні, працює великий штат людей, понад сотня фахівців. Хтось займається створенням костюмів, хтось виготовляє декорації, а ще хтось – підбирає музику. У «Незалежнй театральній лабораторії» її учасники роблять все власноруч.
- Любов до своєї справи спонукає кожного актора працювати, - каже режисер. – Актори самі вишукують реквізити, деталі одягу. Їздимо за ними на «Зелений ринок". А для створення декорацій сідаємо всі разом, робимо креслення. Визначаємо, що те візьмемо там, а це самі будемо пиляти, свердлити й рубати. І то нормально.
Зберігають реквізити своїх вистав та репетирують актори "НТЛ" у міському центрі дітей та юнацтва, адже фактично всі вони є вихідцями тамтешнього драматичного гуртка "Театр юних чернівчан".
Віталія КОЗМЕНКО
Актори про своє театральне хобі
Після вистави в актора відбувається катарсис
Творчо розвиваюся і вдосконалююся в «Лабораторії». У нас кожна вистава починається з білого аркуша паперу.
Просто, якщо ти актор, ти мусиш це доводити на сцені, а не атестаційній комісії. Ось як можна виміряти талановитість актора? Немає ж ніякого барометра, щоб приклав його, а пристрій «пікнув», якщо в людини є талант. Насправді, все вирішується в роботі на сцені. Коли після вистави чуєш оплески, значить щось вдалося.
Після вистави в актора відбувається катарсис. Коли під час гри всі емоції віддаєш глядачеві, а він вже в кінці вистави віддає тобі.
Робота з чоловіком в одному театрі має свої плюси
Трішечки працювала у нашому обласному драмтеатрі, а відтак перейшла в «Незалежну театральну лабораторію».
У будь-якій роботі намагаюся шукати себе, але комедійні ролі мені даються таки важче. Буває, важко працювати з чоловіком. Але мені здається, що це на користь. По-перше, режим роботи. Не знаю, який чоловік би зрозумів, коли дружина каже: «У мене нічна репетиція, буду вранці». А по-друге, коли є робота, ми вдома все обговорюємо, репетируємо.
Суперечки трапляються, але в них народжується істина
Дев’ять років працював у драмтеатрі, але звільнився. У "Незалежній театральній лабораторії" маю можливість професійно займатися театром, як наукою. Досліджувати, шукати сенсові зв’язки з публікою не на злободенні теми, а на речі, які є актуальними віками.
Виставу ми складаємо як вірш. Наприклад, з книжки Ігоря Померанцева «Чернівці. Czernowitz. Черновцы» дуже ретельно добирали кожну репліку. Тому що ця вистава, на відміну від попередніх, – текстова.
Суперечки трапляються, але такі, в яких згодом народжується істина.
Ціль – представити плід дво - тримісячних зусиль, перевірити виставу. Бо прем’єра – це народження, але потім ця вистава повинна рости, як кажуть, «обростати».
Приємно, що вже п’ята вдала вистава за два роки, так не кожен стаціонарний театр може.
Дебютував на сцені Санкт-Петербурзького театру
Театром серйозно зацікавився три роки тому: ходив на всі вистави драмтеатру, планував з друзями власну постановку, писав сценарії… Зрештою, гостро відчувши, що мені бракує практичного театрального досвіду, зважився на авантюру – влаштувався працювати у драмтеатрі монтувальником сцени (тобто монтувати декорації до вистав). Попрацював майже рік.
До «Незалежної театральної лабораторії» потрапив за фарс-мажорних обставин. "НТЛ" готувалася вирушити до Санкт-Петербурга на театральний фестиваль, проте за тиждень до від’їзду в трупі виникла необхідність терміново замінити одного з артистів. За три дні мене ввели у виставу і я дебютував на санкт-петербурзькій сцені. Для мене - це неоціненний життєвий досвід, яскрава можливість для самовираження. Ми намагаємося бути якомога ближчими до сучасного європейського театру, не боїмося ризикувати, експериментувати, шукати свою публіку.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар