Війни руйнують плани та надії багатьох людей. І нинішні події на Сході, коли чоловіків мобілізують на військову службу, стали справжнім випробуванням для тисяч українців.
Дівчата чекають своїх коханих, а жінки чоловіків із війни. Чекає свого уже законного чоловіка й чернівчанка Лівія Костюк.
Так склалася доля, що дівчина одружилася із мобілізованим військовослужбовцем і одразу після весілля чоловік повернувся на Схід захищати Україну.
Лівія та Іван Костюки зустрічалися більше двох років. Познайомилися під час навчання в університеті. Молоді люди полюбили один одного і планували одружитися. Чекали коли Лівія закінчить навчання в університеті, отоді й мали справити весілля. Аби не метушитися напередодні урочистої події, навіть замовили заздалегідь ресторан у м. Герца, звідки родом дівчина.
Та війна втрутилася у долю хлопця і дівчини. Повістка із військкомату знівелювала плани закоханих. Івана мобілізували до війська і дівчині довелося чекати судженого з війни.
– Іванові за місцем роботи, працював у виконавчій службі, прислали повістку із військкомату, – розповідає Лівія. – Він зателефонував мені і сказав, що має не дуже добру новину. Розповів, що отримав повістку і йде на військову службу. Я плакала, хоча й розуміли, що зарадити цьому неможливо і йому таки доведеться їхати на війну.
Як буде із запланованим весіллям – молодята не знали. Хоча все було вже замовлено і дуже вони чекали цього дня. Освідчився хлопець ще 2014 року. Спершу планували скасувати весілля, але вирішили спробувати здійснити свій задум. Сподівалися, а раптом вдасться влаштувати весілля під час військової служби Івана.
У квітні 2015 року Лівія провела свого коханого на фронт. А після п’яти місяців служби Іванові таки дали відпустку, щоби молодята таки побралися.
– Іван приїхав за три тижні до весілля, – розповідає Лівія. – Спершу офіційно зареєстрували наші стосунки, а через тиждень – повінчалися та відсвяткували цю подію. А за тиждень після весілля чоловік поїхав на службу. З того часу я його не бачила.
Лівія, згадуючи дні підготовки до весілля, розповідає, що до останнього тижня не мала весільної сукні. Каже, усі покупки робили напередодні урочистостей, коли дізналися, що Іванові дадуть відпустку. Не ходила попередньо на примірки, не оглядала вітрини магазинів, бо щойно бачила весільну сукню, на очі наверталися сльози.
Обручка, освячена у церкві під час вінчання, оберігає військового І. Костюка від усяких негараздів
Про медовий місяць молодята лише мріють. Адже десять місяців Іван Костюк (молодший лейтенант, командир взводу) служить на Сході. Де дислокується його частина, Лівія не знає. Молода дружина нетерпляче чекає повернення коханого чоловіка. Немає дня, аби вони не поговорили по телефону. Щоправда, погані новини Іван дружині не розповідає. Каже, що там, де він служить, до передової далеко. Все тихо і спокійно.
Іван запевняє, що додає сили добре служити, ще й те, що вдома його чекає не просто кохана дівчина, а дружина. А ще будують спільні плани на майбутнє. Обручка, освячена у церкві під час вінчання, оберігає військового від усяких негараздів. Він ніколи її не знімає з пальця.
Підтримують Івана та чекають вдома рідні та друзі. А ще батьки дружини. Адже зятя батьки Лівії люблять, як рідного сина.
– Іван одразу коли познайомила, сподобався моїм батькам, – розповідає Лівія. – Вони також йому телефонують, усіляко підтримують. Наші батьки здружилися. Тому підтримку як я, так й Іван, маємо дуже сильну.
Іванові Костюку залишилося відбути ще кілька місяців військової служби.
Тож молодята дуже чекають, коли чоловік відслужить і повернеться додому. Тепер мріють, щоби більше ніколи не довелося розлучатись. Хочуть створити міцну сім’ю, народити діток, жити у мирі та злагоді у вільній і багатій Україні.
Ольга МАКСИМЮК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар