Оксана Забужко розповіла про свої забобони і те, що її здивувало в Чернівцях

Відома українська письменниця Оксана Забужко завітала на Міжнародний поетичний фестиваль "Meredian Czernowitz" до Чернівців не з порожніми руками. Вона презентувала у Вірменській церкві свою нову книгу есеїстики "З мапи книг і людей". У Чернівцях авторка мала неабиякий успіх: у глядацькій залі "переаншлаг" (незважаючи на те, що звукова апаратура підводила), а за автографом до Забужко шикувалися у довжелезні черги.

В ексклюзивному інтерв'ю "Погляду" письменниця розповіла про свої забобони, ставлення до політики й про те, що її здивувало в Чернівцях.

"Натхнення шукати не треба"

- Пані Оксано, кілька днів тому побачила світ ваша нова книга. Чому людям, які люблять читати, її варто придбати?

- Тому що ця книжка - не просто про книги, які я читала, чи людей, яких мала щастя знати, - а про життя в культурі. Не тільки ми "проживаємо" прочитані книги (фільми, вистави) - але й вони "живуть" нами, і це, може, одна з найбільших таємниць, якою володіє письменник. Краєчок цієї таємниці я й спробувала привідкрити у книжці.

- Вочевидь, щоб написати книгу на 400 сторінок, потрібне неабияке натхнення?

- Натхнення така штука, що його не треба спеціально шукати. Бог його знає, звідки воно береться. Це речі, які витають в повітрі. Для натхнення потрібен режим внутрішньої ввімкнутості на вібрації світобудови. Якщо є конкретний вплив людей, то писати рано, все треба "перетравити". Як Леся Українка казала: "Спочатку треба начитатися, а потім все забути і тільки після того можна писати". Тобто тоді, коли це вже перейшло в хімічний склад твоєї крові.

"Треба менше дивитися телевізор, якомога більше читати хороших книжок і слухати якісну музику".

Оксана Забужко

- Що потрібно, аби бути читабельним автором?

- Письменник відповідальний навіть не перед людьми, а перед мовою. Адже йому треба якнайточніше зафіксувати в слові оте, що витає на рівні відчуттів і лише після того люди тобі скажуть: "Так, так, так, це саме те, що я відчував". В цьому й полягає письменницька професія. Щоб попадати треба мати такий собі рецептивний апарат, абсолютно чистий, не забитий інформаційним шумом, шансоном, телебаченням, лайном, яке на нас валиться з усіх кінців, тільки встигай вуха затуляти. Тримати його в чистоті - це найважче.

- Вашу попередню книгу "Музей покинутих секретів" на 800 сторінок нещодавно перевидали втретє?

- Так. Але ніщо не береться з нічого. Ніхто з нас не творить нічого з нічого. За кожним із нас, хто намагається сказати своє слово у культурі, є ось ці історії, розказані до нас. У "Музеї покинутих секретів" близько 400 сторінок викинула у чернетки. Може десь ще їх використаю.

- Як ви самі зауважували, ви письменник довгих дистанцій. Над чим наразі працюєте?

- Наступною буде художня книжка. Це не буде такий величезний роман, як "Музей покинутих секретів", не сподівайтесь. Ще не знаю, чи повість, чи роман, воно само собою складеться. Наразі більшого сказати не можу, бо маю такий забобон. Доки текст не дійшов до того етапу, коли я не сумніваюся у заголовку, доти про це не говорю.

Відома письменниця Оксана Забужко презентувала нову книжку есеїстики у Вірменській церкві

"Верховна Рада - замкнута банка з павуками"

- На носі вибори. Вам не пропонували йти до Верховної Ради?

- Ще й як кликали. Мене з 2006 року кличуть йти до ВР. Можна сказати, тягнуть за "білі руці". Цього літа представникам кількох партій відмовила. Але що мене справді вразило – це готовність десятків людей, у тому числі притомних, повірити, ніби письменник у зеніті своєї кар’єри – письменник, на чиєму рахунку, нівроку, оті самі «три полки стремительным почерком» і найбезцінніший у світі «електорат» – сотні тисяч читачів на різних мовах, що чекають од нього нових книжок, – на пропозицію «до партійного списку» вмить пошле те все до дідька та рвоне під цирковий купол на Грушевського: засідати в одному залі з Колесніченком, Чечетовим, потомственним чекістом Кожемякіним та всіма іншими нашими гопниками й чекістами, потомственними й непотомственними, скільки їх там є.

- Як ви ставитеся до тих письменників, які йдуть в політику?

- Люди з різних міркувань піддаються політичній кон'юнктурі. Тут я боюся узагальнень, бо в кожного можуть бути свої причини.

- Найболючіше питання для більшості українців - це мовний законопроект. Як його оцінюєте?

- Двома словами відповісти не вийде. Ці негідники, які вшкварили, зляпали нашвидкуруч так званий закон, котрий є антизаконним з будь-якої точки зору. Після його прийняття Верховна Рада втратила ті рештки легітимності, які вона мала в очах українців. В принципі вона в нас нелегітимна з 2008 року. Коли коаліція не складалася й повинні були бути перевибори, але вони швиденько між собою домовилися. Верховна Рада - замкнута банка з павуками і те, що вони роблять, не має жодного стосунку до інтересів українського народу.

Оцінювати цей закон, окрім, як "геть з пляжу" - означає просто лицемірити.

У місті Івасюка нема пристойного fm-каналу

- Пані Оксано, чи не хотіли б повернутися до свого викладацького минулого?

- Чому ні. Якщо будуть пропозиції, то можна розглянути її, але як разове дійство. Бо цикли лекцій я вже читати не буду. Востаннє це робила на початку 1990-их років, коли була на двадцять років молодша і в мене було на двадцять років більше часу.

- Що порадили б теперішнім студентам?

- Я завжди кажу у всіх аудиторіях, повторюю, як мантру: "Треба менше дивитися телевізор, якомога більше читати хороших книжок і слухати якісну музику". Бо, коли я питаю у водія в автобусі, навіщо крутить шансон, він відповідає, - так це ж радіо. Це пасивне сприйняття, що грають, те й пускають. Ну і, вибачте, у місті Івасюка не мати пристойного якогось бодай одного fm-каналу, де б звучала гарна музика... Це ж справа престижу. Люди, які приїжджають у міста, що претендують на роль культурної столиці, як ось, Чернівці, хочуть почути не шансон і не попсу, а почути, чим це місто прикметне в тому числі і в музичній культурі.

Віталія КОЗМЕНКО