Біографія Олександра Слюсаренка не схожа на традиційну стежку професійного спортсмена і тренера та навіть руйнує звичні для нас стереотипи. Зі своїм основним видом спорту – стендовою стрільбою - чоловік познайомився вже після навчання в університеті, норму майстра виконав у 47 років, а перший постріл здійснив по пляшці з-під горілки.
Хоча чоловік завжди перебував у русі, його спосіб життя важко було б назвати суворим режимом спортсмена. Хімічна освіта, робота на виробництві, пристрасть до риболовлі й полювання, настільного тенісу, а свого часу навіть до богемного життя старовинного Львова, водночас глибоке зацікавлення наукою, оригінальне почуття гумору і талант оповідача – це лише коротка характеристика його неординарної особистості.
Сьогодні Олександр вже у пенсійному віці, проте й далі успішно виступає на змаганнях і тренує спортсменів.
Наразі він єдиний, хто може представляти область у цьому виді спорту.
Вперше взяв рушницю до рук на полюванні
Зростав хлопець на Вінниччині у сільській місцевості, де турбувалися набагато більше про колгосп і врожай, ніж про розвиток фізичної культури. Тому спортивні майданчики доводилося робити самотужки. Сашко облаштував у своєму селі майданчик для гри у волейбол та футбол, зробив стіл для настільного тенісу і навіть організовував місцеві турніри. Коли вступив на хімічний факультет Київського технологічного інституту легкої промисловості, записався на плавання і навіть "наплавав" на другий розряд, проте вперше взяв до рук рушницю вже після завершення навчання, коли потрапив до Львова на роботу.
Рушниця Олександра Слюсаренка здійснила вже 120 тисяч пострілів
- Львів мені одразу сподобався, - пригадує Олександр. – Кав’ярні, нічне життя, ввічливі люди. У столиці тоді можна було випити каву лише у центральному універмазі, а у Львові роботяги після зміни йшли на каву з коньяком… Був там у мене хороший друг – актор театру ім. Заньковецької, брав мене із собою у «Комарик» - нічний заклад при театрі, де збиралися інтелігенти та артисти. Серед них було чимало мисливців і от одного разу компанія запросила мене на полювання. Мій товариш почав розповідати як поводитися з рушницею, щоб часом когось не застрелити (сміється, – авт.).
На першому ж полюванні Олександр вбив зайця. Ще й великого, що каже, ніколи більше такого не бачив. Того ж дня мисливці пили горілку, а потім кидали пляшки і стріляли по них. У цих змагання дебютант також проявив неабияку майстерність, здивувавши навіть досвітчених мисливців. Після цього, як висловився Олександр Слюсаренко, «планка впала». Він почав марити стрільбою, читав багато літератури, придбав першу рушницю, став затятим мисливцем. Коли вперше у тому ж таки Львові потрапив на стрілецький стенд, одразу показав непоганий результат і почав тренуватися – це і стало стартом його спортивної кар’єри.
Побудував у Чернівцях стрілецький стенд
Згодом доля занесла до Чернівців, де чоловік влаштувався старшим мисливствознавцем в УТМР. Оскільки єдиний стенд на Цецино був напівзруйнованим, вирішив заснувати новий.
Зводили стрілецький стенд, що у Садгорі і яким досі завідує Олександр Кирилович, усіма правдами і неправдами. Спортсмен називає його «народним будівництвом». Допомагали ентузіасти та усі, хто ходив із Олександром на полювання. А серед них було чимало високопоставлених осіб, які посприяли тому, щоб чоловік отримав усі необхідні дозволи та печатки. Утім, якщо і довелося використати зв’язки та винахідливість, усе це було не заради власного бізнесу чи вілли за містом, а для важливого спортивного об’єкта. Коли нарешті його урочисто відкрили, там почали тренуватися діти. Олександр Кирилович возив своїх учнів на змагання і один з них виконав норму майстра спорту навіть раніше, ніж вчитель.
«Їхали на спартакіаду, везли дві пляшки горілки…»
Своїх учнів Олександр Кирилович ще якийсь час тренував чисто на ентузіазмі, проте через кілька років розпустив. Та одного разу спорткомітет просив виставити команду на спартакіаду.
- Це був 1995 рік, - розповідає тренер. - Хлопчики вже подорослішали, два роки не тренувалися. Я думаю, - як вони будуть виступати після такої перерви. Але ми зібралися, сіли у потяг, веземо дві пляшки горілки. По-дурному, звісно, не напивалися, але трохи випили і закусили. Правда, нас за це оштрафували. Виходимо на змагання. І що ви думаєте - на траншеї менше, ніж 22 з 25 немає. Тренери з інших областей повідкривали очі. Я потрапляю у фінал, а зі мною - заслужений майстер спорту, олімпійський чемпіон, члени колишньої збірної СРСР, майстри спорту міжнародного класу… «За бортом» опинилися такі аси, а я був лише кандидатом у майстри спорту. Усі були просто в ауті. Саме тоді я й виконав норму майстра. Однієї мішені не вистачило до «міжнародника».
З цієї спартакіади ми привезли більше балів для нашої області, ніж усі інші види спорту. Нас урочисто зустрічали вдома, нагородили сервізом, мене включили до десятки кращих тренерів області.
Від автора
Зрозуміло, що після інтерв’ю і мені для галочки потрібно було випустити хоча б один патрон. Хотіла, було, вистрілити у повітря, проте Олександр запропонував цілитися все-таки у мішень.
Ми вийшли на майданчик. Мороз мінус 20. Потрібно дати команду, кажеш «так» і спеціальний мікрофон реагує на голос, після чого вилітає тарілочка. Чоловік розповів мені, що і як робити та двічі вистрілив разом зі мною. Я лише виконала усе так, як розповідав Олександр, і з п’ятого разу, не повірите, влучила. Не знаю, яким дідьком, але тарілочка таки розлетілася на дрібні частинки, чим неабияк мене потішила. Нехай, це було везіння, проте таке могло трапитися тільки у присутності справді талановитого тренера і великого спортсмена.
Все життя робив те, що подобається
В Олександра Кириловича 45 років безперервного робочого стажу і 800 гривень пенсії, про що чоловік зауважив не те що із прикрістю, а скоріше, із гумором. Він працював на заводах у Києві, Львові та навіть у російському місті Єлець. Щоправда, там він, запустивши виробництво на щойно відкритому заводі, пішов працювати у хімічну лабораторію, після чого у місцевій пресі про нього із дружиною надрукували розгромну статтю – мовляв, до містечка приїхали спеціалісти, а працюють не за призначенням.
Чоловік розповів, що завжди любив займатися тією справою, яка подобається, бо тільки тоді людина може вкладати у неї усі сили і не відчувати, що працює.
В Олександра і сьогодні напружений графік – близько 9 змагань на рік. До нього на тренування приїжджають спортсмени з усієї Західної України. Чоловік навіть жартує, що тренує хлопців-бендерівців край боронити.
Його рушниця здійснила вже 120 тисяч пострілів. Часом люди питають – навіщо тобі все це, а він завжди відповідає: «Скажи мені навіщо ти живеш, і я кидаю рушницю на землю».
Ольга СКЛЯРЧУК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар