Поради психолога: Треба відрізняти кохання від невротичної прив'язаності

Коментар фахівця

Треба відрізняти кохання від невротичної прив’язаності

Ми не знаємо іншого людського почуття, яке було б так просто і водночас так складно окреслити. Недаремно впродовж століть митці і філософи, біохіміки і психологи, соціологи, медики і самі закохані намагаються дати йому визначення. В них виходить глибоко і красиво, сенсаційно й аргументовано, але ніколи не однозначно. Загадка? Загадка. І я не впевнена, що людство повинно її обов’язково розгадати. Яка, врешті-решт, різниця, чим є кохання – впливом дофаміну з серотоніном, духовною єдністю чи реалізацією прагнення до продовження роду, якщо закоханим добре і вони щасливі? Набагато важливіше розуміти, що не є коханням, аби уникнути психологічних травм і душевного болю.

Насамперед важливо відрізняти кохання від патологічного узалежнення, невротичної прив’язаності, тобто від романтизованої й оспіваної поетами «вічної любові», «божевільної пристрасті», яка насправді має ознаки манії і руйнує особистість людини. Те, що надихає митців, психологи найчастіше розглядають як патологічний стан, що відбирає у людини свободу вибору та індивідуальність.

Кохання, на відміну від залежності, не приносить страждань, це тепле й світле почуття, спрямоване на кохану людину і спілкування з нею. Кохання не викликає «фізичного болю» під час розлуки, «ломки», не переживається драматично і не супроводжується хворобливим страхом втратити об’єкт почуттів. Воно не одурманює, не паралізує волю, не перешкоджає мислити логічно. Якщо людина перестає бути господарем самій собі, ні про що, крім об’єкта свого захоплення не може думати і постійно перебуває під впливом любовного «кайфу» – це залежність, а не кохання. Ознакою патологічного узалежнення є також нерозважливі, відчайдушні вчинки. Той, хто кохає, не ризикуватиме своїм життям і здоров’ям, а тим більше – життям і здоров’ям коханої людини. Прогулянки краєчком прірви не можуть бути доказом кохання, а лише доказом божевілля. Часто можна почути: «Любов сліпа». Але насправді сліпа – залежність. Той, хто любить, не ідеалізує кохану людину, а приймає її такою, якою вона є, у всій її недосконалості. Узалежнений – ідеалізує об’єкт своєї пристрасті, тобто не бачить його взагалі, живучи у власних фантазіях і втрачаючи зв’язок з реальністю. Кохання розвиває особистість, наповнює її життя, робить яскравішою індивідуальність. Натомість, у залежності особистість зникає. «Ми з тобою одне ціле», «Хочу злитись з тобою воєдино, розчинитись у тобі» – це слова узалежненого, а не закоханого, це по суті прагнення «не бути», зникнути, померти, яке здоровим ніяк не назвеш. Кохання – союз рівних, а залежність – завжди рабство, в якому є той, хто служить, жертвує, кориться, і той, хто дозволяє себе любити, приймає або відкидає служіння. Коли ми кажемо «я не можу без тебе жити!», «ти – все моє життя, покинеш мене – я помру» – це узалежнення, а не кохання. Кохання дає сили, допомагає діяти, жити повним життям, а любовна манія – паралізує, мучить і відриває від реальності. Кохання може супроводжуватись невротичною залежністю, але залежність не є коханням. Героїня одного фільму говорила: «Ти дарував мені себе, а він подарував мені мене». Краще про відмінність між залежністю і коханням, мабуть, не скажеш. Якщо особистість руйнується почуттями – це не кохання, в коханні вона квітне й зростає, почувається вільною і щасливою.