Поселення студентів у гуртожиток в Чернівцях починається з черг

У студмістечку ЧНУ, що на вулиці Стасюка, з першого ж дня поселення в гуртожитки помітне пожвавлення. Чимало автомобілів, з вікон яких видніються валізи, припарковано поруч із гуртожитками. А під дверима стоять студенти, їх не пускають до кімнат.

- Списки з тими студентами, яких поселили в гуртожиток №3, кудись забрали, тому нас не пускають,- ділиться студентка 3 курсу Ірина. – Попри те, що квитанція про оплату у мене на руках, чекаю вже дві години.

В інших гуртожитках черги немає.

Для першокурсників та їхніх батьків поселення – значно більше випробування.

У приміщенні, де знаходиться паспортний стіл студмістечка, черга на цілий коридор. Люди чекають від 10 ранку, а досі не змогли отримати ордер на поселення.

Скільки коштує проживання в студентських гуртожитках у Чернівцях 

Пробую пройти до ґрат, які відділяють студентів від кабінету, де видають ордери. Перші метри проходжу вільно, далі прошу пропустити й ледь протискуюся. Чим ближче до омріяних дверей, тим щільніша черга. Повітря важке, дихати нічим. Люди роздратовані чергою, яка не рухається. Студенти, які приїхали самостійно поселятися в гуртожиток, обурюються. Мовляв, якби батьки вийшли, то легше було б стояти. Але ніхто на ці слова не реагує.

За кілька метрів до дверей черга стає ще щільнішою. Ті, хто отримали ордери, не можуть вийти. Запитую хлопця, який просить, щоб його пропустили, коли він прийшов за ордером. Каже, що записувався ще вчора, тому сьогодні після обіду взяв.

У черзі люди ледь не лежать один на одному. Одній дівчині стає погано, її пропускають до вікна, щоб подихала свіжим повітрям, але поза чергою не пускають.

Охоронець пробує вигнати батьків, але ті продовжують стояти. До очікуючих виходить директор студмістечка Микола Кирилюк й просить охоронця не пропускати більше батьків.

Розуміючи, що пройти до дверей і сфотографувати чергу неможливо, повертаюся назад.

- Торік поселяли в гуртожиток сестру, але таких черг не було, - пригадує Леся Крушельницька. – Охоронець стояв внизу, записував всіх у список і пропускав лише студентів. І тисняви такої не було. Цьогоріч ми з братом прийшли близько 12-ої дня, простояли три години, а просунулися, може, метрів на п’ять.

Віталія КОЗМЕНКО