Йти на уроки, коли батьки на фронті. Це пам'ятають наші бабусі і дідусі, які сідали за парти під час Другої світової війни. Символічно, що вона розпочалася саме 1 вересня 75 років тому. Ми чули страшні оповіді про навчання під час Першої світової. Та ніхто й подумати не міг, що сучасним дітям ХХІ століття доведеться це також пережити. Що вони сидітимуть за партами і зможуть думати лише про одне, чи живі їхні татусі, рідні і знайомі, які обороняють незалежність України.
Цьогорічні школярі стали значно дорослішими і свідомішими, вони дивляться новини та допомагають збирати гроші на гуманітарну допомогу військовим, вони добре знають ціну мирного життя.
- Насправді за Україну мені болить, але я розумію, що якщо ми почнемо панікувати, почнеться хаос. Ми повинні йти вперед, продовжувати свою справу, підтримувати Україну духовно, якщо не можемо це зробити фізично. А ми, як казала наша директор, можемо підтримати її міцними знаннями. Адже людина, яка вміє думати, вже є небезпечною для агресора. Зрештою, навіть сама ситуація в країні стимулює вчитися ще краще, щоб згодом побудувати сильну і стабільну країну, - вважає учениця 11 класу гімназії №7 Гайдичук Ангеліна.
- Зараз мій друг із Запорізької області пішов добровольцем в АТО і наразі він на передовій. Насправді дуже за нього хвилююся, постійно телефоную і дуже страшно, коли він не відповідає на дзвінок, або коли у слухавці чути постріли. Але, з іншого боку, я розумію, що хтось таки має захищати Україну, - додає школярка.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар