Нині у вітринах чернівецьких магазинів від розмаїття випічки та солодощів розбігаються очі. Про те, що чернівчани любили завжди ласувати солодощами, пишуть дослідники історії міста. Турецький мед, рахат-лукум, цукрова вата, кольорові льодяники, печиво з гіркою кавою та навіть торт із автомата, все це було вже понад століття тому у Чернівцях.
Тож про солодку історію Чернівців та як з’явилися у провінційному містечку солодощі із різних країн світу, читайте.
Солодощами торгували на ярмарках
Цукерні, кондитерські уже понад століття тому не були винятком для Чернівців. Розміщувалися вони переважно на Панській вулиці. Східні солодощі, ласощі із Європи були звичними для чернівчан. Адже географічне розташування та часта зміна влади сприяли торговельним зв’язкам із закордоном. Звідси і поява в Чернівцях продукції з різних країн світу.
У Чернівцях можна було скуштувати наїдків практично з усієї Європи. Серед солодощів – чеські кнедлики, словацькі бабки, австрійський струдель та іншу смакоту
Ще 1832 року у звіті про «Петрівський ярмарок» у Чернівцях у книжці «Міфи та легенди міста Чернівці» писали таке: «На хитких столах парадували медяники, посипані ванільним цукром, в товаристві ядучо-рожевих льодяників, що їх зазвичай можна цілими горами побачити на подібних ярмарках. Їх доповнювали ще так звані «пакети щастя» – барвисті паперові обгортки, в яких не бозна-які цукерки. З жадібністю в очах дивилися діти на речі, які їх особливо приваблювали. Барвисті обгортки щастя…».
Такими солодощами торгували під час й інших ярмарків. Любителям поїсти й випити пропонували від турецького меду і цукрової вати до склянки з кольоровим напоєм.
Коментує фахівець
Світові виробники витіснили місцевих
Річ у тому, що Буковина була частиною Австрійської імперії. А Австрійська імперія інтегрована у загальну світову економічну систему, і зважаючи на це, у Чернівці доставляли будь-які товари, які споживали в усіх європейських куточках. Адже Буковина була частиною Європи. І тому нічого незвичного в цьому немає. Коли ми переглянемо буковинські газети того часу, то побачимо, що реклама на останніх сторінках газети буквально переповнена різноманітними світовими брендами і товарами. Це свідчить про те, що у чернівецьких магазинчиках продавали все те, що і в інших європейських містах. Може не в такій кількості, але це було звичною справою.
Плюс в тому, що чернівчани могли споживати те ж саме, що й, скажімо, на Єлисейських полях у Парижі. І великий мінус в тому, що через засилля тих якісних і доволі цікавих продуктів, значною мірою втрачався рівень місцевого виробника з місцевими своєрідними смаковими властивостями. Бо те, що на перший погляд, здавалося б, банальністю для людей, насправді добивало місцеві виробництва остаточно, бо конкурувати з європейськими не було можливості. Те, що місцеві виробники могли конкурувати – це великий мінус. Бо треба було вкладати достатньо коштів, щоб виробляти місцеві марки. Імовірно, через брак часу, адже почалася Перша світова війна, не вдалося закріпити місцеві бренди, якими можна було б годувати Францію, Італію, Іспанію тощо.
Чернівчанин Іван Снігур у своїх статтях пише, що чернівецьке панство полюбляло різноманітні запіканки з фруктами. На десерт тут подавали смачні кулінарні вироби, в яких використовували свіжі та сушені фрукти. Щоправда, таке розмаїття вишуканих страв могли собі дозволити лише представники вищих верств населення.
Колишній чернівчанин Петер Демант у своїй книжці згадує, що вдома східні солодощі не їли, винятком був тільки рахат-лукум, який приносили гості. А трояндове варення, типові для Балкан ласощі, вперше скуштував у гостях у подруги своєї мами, яка об’їздила всю Європу.
Селяни більше готували страви з того, що вирощували у власному господарстві. Наприклад, пекли кукурудзяні пиріжки у печі на капустяному листі, як і книші.
Про те, що чернівчани були дуже гостинні, писав письменник Георг Дроздовський. Частували тут не тільки з великих приводів. У декотрих помешканнях, щойно зайшли туди, на столі з’являлося щось солодке. «Звичай пропонувати конфітюри з холодною водою, до нас прийшов із Молдови, де гостя частували «дульчицями» – їх виготовляли з чорних черешень, агрусу або зовсім молодих переварених горіхів. Однак один складник перевершував усі наші – троянди! З добре очищених і подрібнених трояндових пелюсток, не обов’язково дуже шляхетного, однак запашного сорту – варили те, що своєю солодкістю і трояндовим ароматом аж лоскотало піднебіння».
Загалом у Чернівцях можна було скуштувати наїдків практично з усієї Європи. Серед солодощів – чеські кнедлики, словацькі бабки (солодкий виріб із тіста з родзинками, білим сиром і горіхами), австрійський струдель (рулет із м’ясом чи яблуками) та іншу смакоту. У заможних чернівчан особливо популярними були австрійські шоколадні торти й віденські тістечка.
Східні солодощі на Панській
Східними солодощами, ароматним шоколадом та капучино пригощав чернівчан на вул. Панській (нині О. Кобилянської) підприємець Гросу, пригадує у книжці «Моя первая жизнь» Вернон Кресс. Кондитерську «Рипяну» у Чернівцях (біля знаменитого кафе «Європа») він відкрив після возз’єднання Буковини із Румунією. Він винайняв вузеньке приміщення на шість сходинок над тротуаром і продавав там східні солодощі. Завдяки низьким цінам мав великий попит на свою продукцію.
«Їли у Гросу рожевий, до знемоги солодкий конфітюр, запиваючи склянкою льодяної води, яскраво-зелений рахат-лукум з мигдалем, жовту халву з коричневими шоколадними прожилками або ж пахлаву, ніжну, облиту золотистого відтінку медом».
Хоча інтер’єр приміщення в кондитерській був убогий, ніхто не гребував туди заходити. Чи то це офіцери чи полковник, студенти, візники і навіть поліцейський, якого, зрозуміло, обслуговували безкоштовно.
Століття тому у Чернівцях кондитерські та цукерні були відомі за прізвищами господарів. Фото з сайту fakty.cv.ua
Взимку в кондитерській торгували гарячим чаєм, ароматним шоколадом чи капучино. Хоча відвідувачі часто падали та травмувалися ступаючи на слизький тротуар із крутих східців, ніхто не влаштовував скандалів та не жалівся. Було таке, що офіцерам заборонили відвідувати кондитерську, мовляв, майори сидять поруч із візником. Однак майстерність кондитера не змогла залишитися не поміченою. І згодом тут знову з’явилися клієнти в формі. Спершу крадькома, а згодом уже майже офіційно.
Торт, каву та пиріжки подавав автомат
Поява у Чернівцях сто років тому незвичного автомата, який подавав каву, шматок торта та пиріжки, здивувала чернівчан. Адже раніше вони бачили тільки автомати, які наливали газовану воду.
«У триповерховому будинку був експрес-буфет. Якось нас вразила новина: там буде автомат. Кинеш монетку – і з’явиться кава, шматок торта чи пиріжок. У кафе дійсно побачили автомати, схожі на ті, що наливали в склянку газовану воду. Закинули в отвір монетки, трохи зачекали, – і з’явилася рука, яка і подала бажане каву.
Директор муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського Олеся Щербанюк розповідає, що колись заклади у Чернівцях були відомі за прізвищами господарів. Заклади для власників були предметом гордості та честі, тому вони тримали марку. Про цукерню «Крамоліна» згадує у романі «Б’є восьма» Ірина Вільде. У цій цукерні гімназисти замовляли морозиво, також там можна було купити смачну випічку. Нині на місці, де колись була знаменита цукерня, майстерня з ремонту взуття.
Ольга МАКСИМЮК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар