Сто років тому парки були окрасою Чернівців

Про те що, Чернівці були зеленішими століття тому – однозначно. Попри те, що місто не було розбудованим до нинішніх меж, і відповідно тут були ліси, чагарники, луги, у старій частині міста було більше парків та скверів. А зелені насадження навіть у скверах впорядковували за проектом архітекторів. Тож, що розповідають про озеленення міста колись наші історики, читайте. 

На місці театру - ліс

Мабуть, для сучасників буде дещо дивним дізнатися, що на місці театру імені О. Кобилянської наприкінці XVIII століття був ліс, і вечорами тут завивали вовки. У путівнику «Чернівці для небайдужих» за редакцією Ірини Пустиннікової, йдеться про те, що ще 1807 року тут проводили облаву на хижаків, які дошкуляли чернівчанам. Згодом цьому на місці облаштували католицький цвинтар, відтак цю територію віддали під військові казарми та пороховий склад.

Важко повірити і в те, що колись на місці, де нині вул. Кобилянської, не було жодного будинку – був луг. Зокрема в XVIII столітті тут квітли приміські луки, а на місці Кафедрального собору полювали на качок. Лише 1786 року на розі вулиць Головної та теперішньої Кобилянської Стефан Ганвас заклав перший мурований будинок. Але щоб почати будівництво, викорчував не один пеньок.

Найстаріший – Народний сад

У Чернівцях було кілька скверів, садів, парків. З усіх громадських садів найстаріший – Народний сад. У сімдесятих роках виникають парки імені Франца Йосипа, Ботанічний сад, парк Піно, Габсурзька височина та парк Шиллера.

Тож перший парк у Чернівцях було закладено ще у 1830 роках, за зразком віденських парків завдяки зусиллям окружного інженера Адольфа Маріна та міського архітектора Андреаса Микулича.

У XIX столітті в Чернівцях було популярним саджати рослини іноземного походження

Місцеві називали цей парк «Народним садом», ця назва виникла як калька з німецького Volsgarten. У міжвоєнний період парк мав іншу офіційну назву – Gardina publica, це було перекладом старої назви румунською.

Уже в радянський час парк отримав статус Центрального парку культури і відпочинку ім. Калініна. Після розпаду СРСР парку дали ім’я Т. Г. Шевченка.

Є інформація, що парк заклали на місці лісу. Тобто парком стала частка лісу, вилучена з масиву загального користування.

Народний сад був досить вишуканий своїми насадженнями. Зокрема його засадили рідкісними породами дерев. У квітні 1875 року на честь срібного весілля монаршої пари у парку посадили «Цісарський дуб». За традиціями європейського паркового мистецтва, тут звели будиночки для відпочивальників. У центрі парку була облаштована у стилі класицизму купальня (курсалон), а воду використовували зі струмка, що протікав поруч. Неподалік був басейн з фонтаном, ставок з лебедями, вкритий водяними ліліями. Гроші на впорядкування парку надавали міські меценати. До речі, за садом доглядали першокласні садівники.

Колишня синагога (нині кінотеатр «Чернівці»)

Парк мав площу 24 йохи 1495 клафтерів. Завдяки інженеру А. Маріну тут висадили 35 тисяч кущів та дерев. Це були унікальні рідкісні дерева, завезені з Європи. Наприклад, окрім дуба та бука, тут посадили клен американський, бархат амурський, туя східна, сосна чорна, ялиця кавказька тощо. До речі питання впорядкування парку слухались на засіданні магістрату. Народний сад був улюбленим місцем відпочинку чернівчан.

Звичайно, що найекзотичнішу частину парку становив Ботанічний сад. Його засадили різноманітними дивовижами для українців з далеких країв.

Не всі парки збереглись донині

Окрім Народно саду, у Чернівцях були і інші парки. Наприклад, історик Р. Ф. Кайндль писав, що починаючи з 70-років XIX століття у місті з’явилися парки Франца Йосипа, Піно, парк на Габсбурзькій височині, Шиллера. Також історики пишуть про існування і місті таких парків і скверів, як на узвишші Гебельса, на Стрілецькому узвишші (дані зі старих поштівок та інших джерел). Донині збереглися парк на горі Габсбург, Шиллера. А наприклад, сквер на узвишші Гебельса зник (нині тут господарський майданчик у районі вул. Богуна).

Парк на узвишші за історичними корпусами Резиденції, нині тут парк ім. Ю. Федьковича. Колись назва цієї височини називалась Домник, або Панська гора. 1880 роками це узвишшя офіційно перейменували на Габсбурзьку височину, чи гору Габсбург. В народі її називали просто Гарбуз.

Про парк на горі Габсбургів згадує у книжці «Моя первая жизнь» Вернон Кресс. Ціково те, що свого часу там був наглядач за парковими насадженнями. Наглядач – «високий вусатий поляк в зеленій формі і кепці такого ж кольору». Він наглядав за чистотою алей, за газонами. У парку теплої пори року тут завжди було людно, відпочивали дорослі із дітьми. До речі, собак із парку виганяв наглядач, а люди відпочивали тут на шезлонгах.

На Гарячий Урбан їздили в ліс на пікнік

Між іншим, для тих, хто не любив відвідувати міські парки, чекали розваги в тоді ще приміській Роші. А в ліску на Горечі (Гарячий Урбан) люди влаштовували пікніки, шумні сільські весілля. Якщо на Роші не відбулося надзвичайно кардинальних змін щодо озеленення району, то на Горечі нині з’явилося багато сучасних кварталів з багатоповерхівками.

Біля Кафедрального собору за австрійських часів було зелено. Дерева оточували його з усіх боків

Власне, про те, що ще раніше на місці, де тепер мікрорайон Роша, був ліс, можна зробити висновки із праці буковинських істориків. Зокрема досліджували етимологію назви району Роша О. Масан та І. Чеховський у книжці «Чернівці 1408-1998». Досліджуючи назву мікрорайону, вони припускають, що назва походить від того, що «колись тут шумів густий ліс».

Про ще один приклад того, що навіть в районах, де нині фактично ще центр міста, були городи та ліси, історики пишуть так. «Великий Львівський шлях піднімався нагору до старої синагоги (вул. Барбюса) й тягнувся вздовж Єврейського рову, котрим протікав потік до містка на з’єднанні на нинішніх вулиць Сагайдачного і Хмельницького.  Звідти дорога піднімалася вгору до митниці й храму Св. Параскеви, або Митної церкви, й далі прямувала на південь поміж городами, пасовищами й лісами, переходячи у Сучавський шлях».

Ботанічний сад заклали 1877 року

Ботанічний сад, один з найстаріших ботанічних закладів України, історія якого започаткована у другій половині XIX ст., яке характеризується бурхливим розвитком паркобудівництва і поєднанням у парковому мистецтві регулярного та ландшафтного стилю. У міських насадженнях особливої популярності набували рослини іноземного походження.

Скажімо, Ботсад почали закладати з 1877 року (упродовж 11 років). Наприкінці XIX століття у Чернівцях створюють колекцію північноамериканських дерев та кущів. Вирощують тут саджанці привезені з Мускауерського розсадника (Австрія).

Оскільки з 1818 року сад передали у підпорядкування інституту ботаніки, більше стали цікавити не заморські рослини, а місцеві. А саме буки, граби, смереки та тис, яким Буковина платила данину Османській Порті.

Від початку заснування саду тут був і кипарис болотний, тюльпанове дерево та дуб з великими жолудями. Крім того, секвоядендрон велетенський та декенея Фаргеза.

На кожен парк та сквер розробляли план

Колись, перш ніж закласти парк, розробляли його план. Зокрема такий план має парк ім. Т. Шевченка. У «Путівнику по місту Чернівці» В. Бенецяну та Е. Кніттель пишуть, що в фондах Чернівецького міського магістрату зберігають ситуаційні плани, схеми профільних розрізів, креслення розширення парку, рисунок фасаду читального залу, складені інспектором Чернівецького міського будівельного відділу Георгом Райом і міським садівником Антоном Петровським. Крім того, є плани лісонасадження парку. Також є документи щодо Ботанічного саду. Зокрема збережено ситуаційний план, кошторис і листування щодо проведення водогону та каналізації на території саду. Щодо університетського парку, то по ньому теж є кошториси і листування щодо будівництва дренажних споруд для боротьби зі зсувами і укріплення огорожі парку.

А у фондах міськради міста є проекти розпланування та озеленення скверу на Театральній площі, складені архітектором Штубхеном. 

Ольга МАКСИМЮК