Всі ми захоплюємося героями, які ладні пожертвувати спокійним життям і вирушити в далекі краї допомагати людям. Та, насправді, сміливості піти на таке вистачить далеко не кожному, адже значно надійніше піддатися буденній рутині, яка гарантує бодай якусь стабільність. Загальноприйнята схема життя не влаштувала 23-річну сторожинчанку Інну Ліньову. Бажання побачити світ та віра в добрі справи наштовхнула таку тендітну юну дівчину, мабуть, на найбільшу авантюру в її житті - вирушити за кордон допомагати людям удосконалювати юридичні навики.
Юриспруденція - мрія та сімейна справа
Цікавість до юридичних справ у Інни була завжди. І це не дивно, адже вона виросла в атмосфері, де дух Феміди відчувався в повітрі. Тож мрія про майбутню професію в сім'ї юристів могла бути одна - стати правником. Вищу освіту за спеціальністю "Міжнародне право" дівчина здобула в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Та захист законів не єдине її захоплення, Інну завжди приваблювало вивчення мов. Постійно намагалась удосконалювати свої знання з англійської, крім того, декілька років відвідувала курси італійської.
Разом з колегами Інна допомагає юристам-початківцям різних країн покращити свої фахові навики
- Професія юриста мені завжди подобалась тим, що вона надає можливість робити щось хороше, - пояснює сторожинчанка.
Після закінчення вишу дівчина отримала роботу в рідному місті. Та ця, хоч і дуже хороша перспектива, не задовольнила амбіції юного фахівця. Інна вирушила на два місяці на курси до столиці, а потайки продовжувала мріяти, що одного дня їй випаде шанс зробити своє життя цікавішим та кориснішим для суспільства.
В Африку?... не страшно
Про перспективу мандрувати світом з просвітницькою місією Інна Ліньова почула ще студенткою. До них в університет приїхав представник організації Левітт інститут. Це своєрідна спілка досвідчених правників, які допомагають молодим амбіційним юристам покращити свої знання в цій справі, гарантують обмін досвідом між фахівцями різних країн.
Пройшовши "курс молодого бійця", юна дівчина отримала досить екстремальну пропозицію - поїхати з семінарами в центральну Африку – в країну Руанда.
Як і всі ми, Інна неодноразово чула страшні історії про африканські злидні, війни та страшні хвороби.
- Звичайно, загальноприйняті стереотипи про Африку насторожували, та знала, що "не такий страшний чорт...", - каже правник. - Найбільше моє рішення схвилювало маму, вона, радше, була проти, та згодом, коли вже з Африки я почала телефонувати їй по скайпу, мати бачила, що в мене все добре, маю друзів, підтримку, тож страх розвіявся.
Готуючись до поїздки, Інна читала про те, що в Африці не можна їсти сирі фрукти, овочі, пити воду. Зібрала повну аптечку, звичайно ж з ліками від малярії, зробила щеплення від жовтої гарячки, знайшла будь-яку корисну інформацію про країну.
Сторожинчанка розповідає, що програма фінансувалася Агенством з міжнародного розвитку Сполучених Штатів (USAID), але всі учасники працювали безкоштовно. Їм оплачують житло, харчування. Та отриманий досвід і враження все ж безцінні.
Про Руанду та руандійців
- Мабуть, найперше і найсильніше враження залишила краса цієї країни, адже вона неймовірна: чиста, багата, - зізнається Інна. – Уявіть: червона земля у поєднанні з пишною зеленню. Нас водили на Сафарі, ми вживу бачили диких тварин в їхньому середовищі. Особливо вразили гірські горили - вони чудові. Дуже гарний парк вулканів, щоправда, діючих на території Руанди немає, є поруч в Конго, але туди не пускають - небезпечно. Люди там надзвичайні, спілкуючись з ними хочеться жити, вірити в майбутнє. Руандійці дуже оптимістичні, веселі. 1994 року вони перенесли страшний геноцид, за сто днів померло близько мільйона місцевих жителів. Майже всі добре пам'ятають той рік, коли на вулицях можна було побачити тіла загиблих. Переживши цей жах, вони дуже цінують життя, чимдуж намагаються його покращити.
За словами дівчини, Руанда розвинена гірше, ніж Україна, люди набагато бідніші, та вони з усіх сил намагаються це змінити, наприклад, руандійці свідомо продовжили робочий день, всі діти обов'язково ходять до школи, вивчають англійську (спілкуються частіше французькою, адже це колишня Бельгійська колонія), чимало людей здобувають вищу освіту. Вони не вважають, що матеріальне становище має якось позначитися на кількості дітей у сім'ї, тому зазвичай їх 7-10.
- Руандійці живуть в глиняних хатах, їдять просту їжу. В їхніх магазинах все дуже дороге, за тиждень на прості продукти витратила 200 доларів. Та вони вирощують свою картоплю, плантани (банани дуже схожі за смаком на картоплю), готують м'ясо, рибу, - згадує Інна. - Нас запрошувала на вечерю місцева сім'я. Їхня їжа надзвичайно смачна та натуральна. Справа в тому, що вони зовсім не використовують хімікатів, вирощуючи овочі. Мене застерігали, що не можна їсти сирі фрукти та пити воду - можна захворіти. Воду не пила, та фрукти їла і навіть мила їх у тамтешній воді - нічого не трапилося.
Досить велика проблема в Руанді з медициною. Вона платна, щоправда, не дорога (за огляд Інна заплатила три долари). Лікарні там є, прийти на прийом можна, та розчаровують дуже великі черги, також в аптеках не вистачає препаратів.
- У руандійців є легенда, в якій розповідається, що Бог живе в Руанді. Вдень він навідується в інші країни, та на ніч обов'язково повертається, тому всі, хто одного разу тут побував, завжди повертаються сюди. Повернутися мрію і я, - каже дівчина.
З Руанди в Штати
Майже відразу після двомісячної подорожі до Руанди Інна вирушила в США, до України навідалась лише візу оформити. Та якщо в Африці дівчина допомагала організовувати семінари для місцевих юристів-початківців, то за океан вона вирушила навчатися сама. Там в Солт Лейк Сіті сторожинчанка пройшла стажування в три етапи.
- Це справді цікавий досвід. Перший тиждень ми спостерігали за роботою прокурора, допитуванням свідків, другий - суду, вибору присяжних і таке інше, третій - за адвокатами, - ділиться правник. - Далі повертаюся на Україну, дуже скучила за нею. Деякий час працюватиму в Одесі та Севастополі, а згодом знову поїду в незвідані країни. Для мене це не робота, а задоволення, воно наповнює життя щастям. Тому найближчим часом змінювати його не хочу.
Ірина БЄЛОВА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар