Продовження, початок у №49 «Погляду»
Греко-католицька церква
За австрійської доби греко-католицька церква на Буковині мала загальновживану народну назву «руської», тобто української. У Чернівцях до цієї церкви ходили, здебільшого, русини-українці, а до православних храмів українці та волохи-румуни.
Руська церква на вул. Руській
Один із найстаріших чернівецьких кам’яних храмів – це греко-католицький собор Успення Пресвятої Богородиці, писав у своїй книжці «Чернівці – місто зустрічі культур і релігій» Ігор Чеховський. Спорудили храм ще 1820-1821 рр. Перший мурований храм репрезентував одну з українських національних церков - Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).
Лише 1811 року у Чернівцях постала перша греко-католицька парафія. Очолив її священик зі Львова о. Олексій Студницький.
Уже 1820 року заможний городянин Тадей Туркул передав для будівництва церкви чималу ділянку на схід від майдану Ринок і значні кошти. А 31 травня заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього храму. Уже через рік 10 червня 1821 року церкву збудували та освятили під титулом святого Тадея – патрона фундатора храму.
Один із найстаріших чернівецьких кам’яних храмів – греко-католицький собор Успення Пресвятої Богородиці зберігся понині
Стиль церкви був характерний для європейського культового зодчества тієї епохи.
1930-1936 роками храм зазнав перебудови. 1937 року перебудовану церкву освятили на честь церковного свята Успення Пресвятої Богородиці.
Як і більшість релігійних споруд, після приходу радянської влади храм закрили і перетворили на господарський склад.
Липованський дім у Чернівцях
Старообрядці, або старовіри (липовани) теж у Чернівцях мали свій осередок. Триповерхова будівля на розі вулиць Головної і початку Героїв Майдану – чернівчани асоціюють її із самобутньою етноконфесійною громадою Буковини – старообрядцями, яких на Буковині називали липованами. У Чернівецькій області липовани, як окрема етноконфесійна спільнота, майже впродовж двох століть сповідували свою віру і культуру. Та після 1944 року атеїсти забрали у них церкви, святині, самототожність, - писав І. Чеховський.
Дослідник історії Чернівців Р. Кайндль писав, що на початку минулого століття у Чернівцях проживала невеличка громада старовірів, які походили з Білої Криниці.
Історики пишуть, що липовани, які проживали у Чернівцях, збиралися для спільної молитви у будинку одного з єдиновірів. У міжвоєнний період липовани мали культове приміщення – церкву чи молільню (нині вул. Космодем’янської), але у румунський період у них його відібрали.
Римо-католицькі костели
У Чернівцях проживали римо-католики – віряни латинського обряду. Після входження Буковини до складу монархії Габсбургів, відбулася реорганізація релігійного життя місцевих римо-католиків.
Спершу греко-католики у Чернівцях молилися у каплиці-костелі при чернівецькому гарнізоні. Та гарнізонна каплиця не вміщала громаду парафіян. Тому виникла потреба у будівництві костелу.
Будівництво тривало три десятиліття, воно супроводжувалося постійними нещастями. Освятили римо-католицький парафіяльний костел 29 липня 1814 року. Титул костел отримав – Воздвиження Святого Хреста.
Першим настоятелем костелу став порох і декан, капелан о. Вінценц Христоф Кекерт.
На вежі костелу за кошти міщан 1818 року встановили годинник. Час для чернівчан сповіщав підвішений біля гауптвахти дзвін, на якому солдат відбивав години молотком. 1907 року годинник замінили на новіший. А на боковій південній стіні храму встановили сонячний годинник. Годинник показує місцевий та чернівецький час. А поруч із костелом у XIX столітті спорудили каплицю-грот.
Після приходу на Буковину радянської влади парафіяни не дали закрити храм. Костел працював упродовж всього радянського періоду. Тому тут зберігся самобутній інтер’єр XIX ст. – поч. XX ст.
Саме у приміщенні костелу Воздвиження зберігалися усі культові предмети римо-католицьких храмів Чернівців у період атеїзму.
Вірменська церква Св. Апостолів Петра і Павла, освячена 1875 року, мала такий вигляд понад століття тому. Фото з архівів
Збереглися донині у костелі кілька вівтарів. Це цінна риса старожитніх римсько-католицьких святинь, яка втрачена у сучасних культових спорудах.
Храм Серця Ісуса
Єзуїтський храм Серця Ісуса, зразок неоготики, почали зводити, коли костел Воздвиження не задовольняв громаду чернівецьких римо-католиків. Місце для будівництва нового храму обрали на майдані Фернинда-Фердинандспляці (тоді це була околиця міста).
1891-1894 роками тут звели монастирський комплекс із кляштором та костелом. Проект будівництва розробив професор Йозеф Ляйцнер (директор Чернівецької школи ремесел).
1894 року освятив храм архієпископ Северин Моравський під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.
Цей костел належав до кращих зразків готичних храмів Центрально-Східної Європи. Будова мала неготичні форми, витончений інтер’єр, різнобарвні вітражі. А під час Богослужіння у приміщенні лунали звуки органа.
Ще у міжвоєнний період костел працював та був головним осередком єзуїтів усього Румунського королівства.
Під час панування радянської влади у костелі був Державний архів Чернівецької області.
Євангелісти-лютерани і їхня кірха у Чернівцях
Серед різноманіття храмів та релігій доавстрійських та австрійських Чернівців були і протестанти – вірні євангельських церков (євангелісти-лютерани, переважно, це були німці).
У Чернівцях представники цієї релігії мали свій храм - Лютеранську кірху. Він стояв на вул. Університетській, 23.
Історики пишуть, що послідовники Лютера на Буковині з’явилися ще до приєднання нашого краю до Габсбурзької монархії. «Це були німецькі майстри, переважно, фахівці монетної справи, які прибули на Буковину 1771 року, за часів російсько-турецької війни». Згодом, коли монетарню ліквідували, лютеранці хотіли розбудувати у Садгорі торгове місто з будинками і фабриками. Та пізніше їхня більшість перебралась із Садгори до Чернівців та поселилась на околиці Рошош.
Чернівецькі євангелісти-лютерани спершу винаймали для Богослужіння приміщення. Та уже 1814 року викупили у місцевих римо-католиків стару дерев’яну каплицю на майдані Святого Хреста. Згодом каплицю перенесли на вулицю Університетську. У лютеранській кірсі правили молебень до середини XIX ст., та через збільшення парафіян виникла потреба у будівництві нових приміщень. Гроші на будівництво нового храму збирали громадою різних віросповідань. Євангельський храм почали зводити 1847 року, і тривало будівництво два роки. Освятили нову кірху 30 вересня 1849 року.
Вона існувала у міжвоєнний період, та радянська влада лютеранську кірху передала у розпорядження Обласного архівного управління НКВС.
Донині кірха не зберегла первісного вигляду. Її перебудували до невпізнання, вона не має вежі з годинником, органа. Немає і лютеранської громади у Чернівцях.
Вірменська церква
Вірменський католицький храм Св. Апостолів Петра і Павла стоїть на одноіменній вулиці, яка веде до історичного вірменського кварталу. Шедевр чеського архітектора Йозефа Главки – Вірменська церква збереглася до наших днів.
Дослідники історії Чернівців зазначають, що найперші вірменські іммігранти приїхали на Буковину ще у 60-70-х роках XVI ст.
Після входження Буковини до складу Австро-Угорщини на чернівецьких землях з’явилися вірмени-переселенці, галицькі чи львівські. А ще вірмени-григоріанці з Молдавії. Тому за австрійської доби виникли дві вірменські релігійні громади: григоріанська з центром у Сучаві і вірмено-католицька (чи уніатська) – довкола Чернівців. Вірменська спільнота була двоконфесійною та двокультурною. Службу для чернівецьких вірмен правили у римо-католицькому костелі Воздвиження Чесного Хреста.
Через велику кількість парафіян-вірмен у середині XIX ст. виникла потреба у власному храмі. 1864 року створили навіть спеціальний комітет, який курував цим питанням. Проектував храм Й. Главка. Тоді він якраз займався будівництвом Резиденції митрополитів.
1869 року почали зводити церкву у вірменському кварталі. Але через нестачу коштів архітектор вніс корективи у проект будівництва. І через хворобу не зміг довести будівництво до кінця. Завершувала роботи вірменська громада. І вже 9 жовтня 1875 року храм урочисто освятили під титулом Св. Апостолів Петра і Павла.
Підготувала Ольга МАКСИМЮК
Продовження читайте у чергових випусках «Погляду»
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар