Село Магала розташоване фактично на околицях Чернівців, межі між цими населеними пунктами вже давно розмито: мешканці міста будуються на сільській землі, а сельчани часто навідуються до обласного центру. Магала – величезне село, тут мешкає понад 7 тисяч населення. Така рекордна кількість людей та території пояснюється тим, що Магальська сільська рада (окрім, власне, Магали) опікується є ще трьома селами: Острицею, Будою та Прутом. Тож життя тут, на відміну від більшості невеличких сіл Буковини, у прямому сенсі вирує. Відтак сільського голову Олену Нандриш застали за справами. Про село, його мешканців та таємниці керування таким великим господарством вона охоче погодилася розповісти читачам "Погляду".
– Розкажіть про людей, які мешкають у Магалі, чим вони живуть, як відпочивають?
– Мешканці нашого села – сучасні люди, молодь, так само як і у місті, швидко розвивається та тямить у технічних новинках. Старі люди більш консервативні. Усі вміють працювати. Але і розважатися також уміють. Щороку ми традиційно проводимо чотири фестивалі: взимку на Новий рік (на концерт збирається понад 1,5 тисячі мешканців села) та на Різдво (коли сельчани ходять колядувати), навесні – 1 березня на "Мерцишор", влітку – на зелені свята (запрошуємо гостей з всієї нашої області та навіть з Румунії), а також восени, коли гуляємо на свято "Золота осінь".
Сельчани активно відвідують Будинок кульури та клуб, де є чимало гуртків, зокрема 6 танцювалих колективів. Молодь до творчості тягнеться, зокрема до національних танців, які справжньому мешканцю наших країв потрібно вміти танцювати. Коли у селі весілля або храм, молодь іде до танцю, і якщо хтось не вміє рухатися, як потрібно, на нього можуть і пальцем показувати. Є така приказка, що краще не вміти копати на городі, але вправно танцювати. Адже того, що ти неправльно сапаєш, ніхто може і не побачити, а те, що не вмієш танцювати одразу стане видно усім. Через це батьки кажуть, що може й не хочуть зі своїх дітей танцюристів, але гарно рухатися чада мають навчитися.
– Нині у буковинських селах важко з роботою, працювати ніде, тож сельчани прямують за кордон. Як з цією проблемою справляються люди у вас та взагалі на що живуть?
– На жаль, третина села виїхала за кордон, адже знайти роботу складно. Виїжджають до Росії, Німеччини, Іспанії, Італії тощо. Не знаю, чи є у світі така країна, де можна було б заробити, а наші сельчани туди не виїхали.
Але хто хоче, завжди знайде заробіток і на батьківщині. Відрадно, що хлопці з нашого села влаштовуються працювати у бригади: ставлять плитку, будують, обробляють городи. Старші люди тримають худобу: корів, овець, свиней. Окрім того, відплив населення хоча й значний, але люди заробляють та обов'язково повертаються додому.
– Нещодавно стало відомо, що ваше село відзначили на конкурсі населених пунктів з гарним благоустроєм. Розкажіть, що вдалося зробити для людей?
– Торік відзначали 540 років села. До цієї дати 1 вересня здали у експлуатацію третій корпус Магальської ЗОШ. А вже 30 вересня відкрили парк перед сільрадою на честь репресованих жінок-матерів пам'яті Аніти Наднриш-Курла. Річ у тім, що наше село має сумну історію, під час війни понад 1000 сельчан заслали до Сибіру. Аніта разом з трьома дітьми була серед них, але рівно за 20 років вона повернулася додому та написала книгу "20 років у Сибіру", яку переклали на 5 мов.
– На перший погляд, Магала - дуже ошатне село, гарно прибране з сучасними будинками. Складається враження, що все, що можна, для людей уже зробили.
– Проблем, а відтак і планів дуже багато. Зокрема, ремонту "просять" центральні сільські дороги: з 4 заїздів до села нещодавно полагодили одну дорогу, якою ще можна пересуватися. Та й то вона є комунальною власністю, адже центральні шляхи, які на балансі автодору, розбиті вщент, ремонтувати поки що ніхто не збирається. Ми б і хотіли зробити це сільськими коштами, але не маємо повноважень.
Також особливої уваги вимагає село Прут, найбідніше з усіх наших населених пунктів. Там нічого немає: ані садочка, ані магазину, ані аптеки... А мешканців понад 520 осіб. Окрім того, село розширюється, там найбільша кількість багатодітних сімей. Для них вже вже найближчим часом розпочнемо будувати культурно-спортивний центр, де буде спортивна зала, клуб та бібліотека.
Як вам вдається успішно керувати такою великою громадою? Для цього, певно, необхідно мати якісь особливі управлінські навички. Жінці напевно важко справлятися з усім цим.
– На посаді голови сільської ради вже 7 років, але не вважаю, що все, що зробили за цей час, лише моя заслуга. У мене дуже сильний депутатський корпус і члени виконкому, в якому є представники з кожного підприємства, що є у селі (усіх шкіл, пожежної частини тощо). Обов'язково збираємося раз на місяць, а якщо є необхідність, і частіше. Оскільки апарат відповідальний та тямущий, кожен знає своє робоче місце, з ними можна легко працювати. Сама я не приймаю відповідальних рішень, даю пропозиції на розгляд та лише пропоную своє бачення. Втім, якщо не знаходимо компромісу стосовно того, що і як має бути, рішення не ухвалюємо.
Ірина ВОРНІЧЕСА-БАРАШКІНА
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар