Улюблена справа стала бізнесом

Юлія ХОРОШУН july-kh@mail.ru Кажуть, що розпочинати власний бізнес треба з того, що до душі. Тоді справи будуть йти краще й прибуток не забариться. Адже коли клієнтів зустрічаєш з усмішкою, вони отримуть задоволення від покупки. А задоволений клієнт, як відомо, запорука успіху. Переконалася в цьому й чернівецька майстриня Ірина Ріпка. Ця абсолютно позитивна дівчина, наче магніт, притягує до себе чимраз нових покупців та міцно тримає постійних клієнтів. Весела вдача допомогла здолати труднощі – Раніше вишивала винятково для себе, своїх друзів та родичів, – розповідає Ірина. – Маю спеціальну освіту. Я – технолог швейного виробництва. Тривалий час працювала у швейному ательє – вишивала на сукнях. Згодом вирішила започаткувати власну справу, аби робити те, що самій до вподоби. Зважаючи на те, що останнім часом вишивані речі в моді та мають неабиякий попит, майстриня відкрила магазин, де продає вишиті сорочки, сукенки, постільну білизну, рушники та картини, виготовлені своїми руками. Однак, попри таку популярність, вишиванки – не той товар, на якому можна багато заробити. Тому Ірина робить речі на замовлення. Крім того, доводиться торгувати виробами інших буковинських майстрів, наприклад, глиняним посудом, речами, вирізьбленими з дерева тощо. Цей бізнес Ірина Ріпка розпочала понад два роки тому. Коли прийняла перших відвідувачів, багато що змінилося: асортимент, обсяги, смаки споживачів. Та незмінним залишився характер крамниці – він, як завше, традиційний. Щоб створити потрібний настрій для покупців, у крамниці звучить етнічна українська музика. – Аби розпочати власну справу, довелося здолати чимало труднощів, – каже Ірина. – Наприклад, навчитися розуміти нові для себе речі. Зокрема, розібратися з бухгалтерією, порозумітися з податковою системою. Та, зрештою, дівчина вирішила довірити ведення справ фахівцям. В Ірини можна купити сорочку, як у мера – Починала з маленького, бо бізнес – діяльність для мене нова, – ділиться Ірина. – Спочатку орендувала півмагазину. Потім, коли справи пішли на краще, розширила приміщення. Грошей у кредит не брала, позичила у родичів, так спокійніше. Аби розпочати справу два роки тому, І. Ріпці знадобилося близько двадцяти тисяч гривень, сьогодні ж ця сума була б вдвічі, а то й в тричі більшою. Як і більшість підприємців-початківців, уникнути помилок на старті не вдалося. Оскільки тоді ще не знала, який саме товар купуватимуть споживачі, багато експериментувала. Якийсь час навіть доводилося розпродувати речі, які так і не знайшли свого покупця, за собівартістю. Траплялося, що працювала собі на збитки. Та з часом ситуація поліпшилась завдяки тому, що з’явилась, так би мовити, база постійних клієнтів. – Вишиті мною сорочки купують переважно заробітчани або їхні родичі. Вони популярні й серед політичного бомонду, – зазначила майстриня. У сорочках пані Ірини ходять Чернівецький міський голова Микола Федорук, його заступник Микола Попадюк та перший заступник губернатора Чернівецької області Віктор Павлюк. Часто купують вишиванки у подарунок. – Заможним людям, які мають все, треба дарувати щось незвичайне, особливе, а головне – ексклюзивне, – каже Ірина. – Тоді у пригоді стають мої вишиванки чи ікони. У Чернівцях є чимало магазинів, де можна придбати традиційні українські речі. Та свій магазин пані Ірина вважає особливим. Цікавинка у тому, що весь крам виготовлено особисто мною, а не куплено у когось та перепроданий втридорога. У торгівлі головне – вміти вмовляти Фінансова криза, яка так несподівано та невчасно розпочалась, завдала чимало клопоту. Люди почали менше купувати, відповідно знизився заробіток. Довелося також трохи скоротити обсяги замовлень товару. Однак попри це, ціни не підвищувала, аби не втрачати клієнтів. – Головне у скруту, на мою думку, не приймати поспішних й категоричних рішень, не робити нічого зопалу, – розмірковує майстриня. – Слід просто перечекати та перетерпіти. Увесь час погано не може бути, тому слід запастися оптимізмом та вірити у краще майбутнє. Багато хто на час кризи призупиняє свою діяльність, маючи намір у такий спосіб перечекати. Та цього робити не слід. Потім відновити справу буде важко. Окрім ентузіазму та оптимізму, Ірині Ріпці у веденні справ допомагають й такі риси характеру, як наполегливість та комунікабельність. – Як я вже казала, у моєму магазині є речі, виготовлені іншими майстрами. Зазвичай вони правлять за свої вироби невиправдано високу ціну. Тому досить часто доводиться їх вмовляти знизити вартість чи, приміром, зробити знижку. Ось тут і стає в пригоді моя комунікабельність та вміння вмовляти та домовлятися, – ділиться Ірина. Іншим на замітку… Перш ніж розпочинати власну справу, слід все добре обдумати. Важливо розрахувати власні сили та можливості. Грошей для старту в банку краще не брати, бо доведеться тривалий час працювати не на себе, а на банкірів. Крім того, через великі відсотки, доведеться переплатити у кілька разів. Найкращий варіант – зібрати потрібну суму самотужки, або позичити у родичів чи друзів. І лише після цього починати працювати. Коли вже готовий кошторис, краще перестрахуватися та закласти трохи більше грошей. Про конкуренцію… Своїх конкурентів знаю в обличчя. Добре знаю їхні переваги та дошкульні місця. Тому конкуренції не боюся. І взагалі, суперництво – це позитивне явище, але воно має бути помірним. Коли тобі дихають в потилицю, це стимулює рухатися вперед, вигадувати щось нове, не таке, як у інших. Мені конкуренція допомагає самовдосконалюватися, розвиватися творчо. З’являються нові ідеї. Про наболіле… Держава має допомагати, а не ускладнювати життя підприємцям. Зокрема, ринковий збір, а це вісімсот гривень на місяць, надто велика сума, особливо для дрібного бізнесу. Було б непогано удосконалити податкову систему, дещо спростити її та зменшити щомісячні відрахування.