Дуже багато буковинців наразі перебувають у зоні АТО. Вони далеко на Сході захищають нашу землю, свої родини, протистоять російській агресії. Про події на Донбасі та як там воюють наші земляки, ми поспілкувалися з депутатом Чернівецької міської ради, добровольцем Василем Максимюком.
Пішов у зону АТО добровільно
- Коли Президент України Порошенко підписав указ про третю хвилю часткової мобілізації, я довго не роздумував. Вирішив, що моя підтримка діям президента та українського народу має бути не лише на словах, але й ділом, - каже Василь Максимюк. - Коли до Чернівців привозили тіла молодих хлопців, які загинули на Сході, мені було боляче до сліз, страшно, що це ніколи не закінчиться. Я був переконаний, що кожен чоловік має одягнути військову форму і зайняти місце у строю. Це була моя принципова категорична позиція. Вона і досі залишилася незмінною.
За словами вояка, він врахував, що вже не вперше йде до лав збройних сил. Це був його третій призов. Строкову службу проходив 1987-1989 роками, потім (1994-1995) служив у колишній Югославії, саме коли там відбувалися бойові дії.
Не захотів служити у прикордонному загоні
- Це мене спонукало, оскільки я солдат, але і досі не одягнув форму і не пішов захищати державу, - продовжує він. - Після підписання Указу, пішов до військкомату та «підняв» військову справу. Вона не була підготовлена, щоб проходити медичну комісію. Але я сам подав документи, пройшов комісію і був готовий служити у Збройних силах України.
Коли ми поспілкувалися із заступником міського військового комісара, той сказав, що мій вік та комплекція не дозволяють служити в аеромобільних військах, але пообіцяв, що мене обов’язково відправлять на службу.
На боці України воюють чеченці, які кажуть, що протистоять кадирівцям та російським військам
Спочатку йому запропонували проходити службу у Чернівецькому прикордонному загоні. Але того часу вони не формували підрозділи бійців для зони проведення АТО. Вони доукомплектовували свої загони, які сьогодні охороняють кордон в області. Хоча водночас за необхідності вони відправляли в АТО прикордонників з Буковини. Але наш земляк хотів служити безпосередньо в зоні АТО.
«Залізна бригада»
Тоді набирали наших військових для служби у бригаді №24. На підготовку їх відправили на Яворівський полігон. Тоді з Чернівців поїхали десь 12-15 хлопців, а загалом там було зо 30 солдатів з Чернівецької області.
- Ми потрапили у 24-ту окрему механізовану «залізну» бригаду в Яворові – четвертий механізований батальйон. У той час 1, 2 та 3-ій батальйони вже несли службу у зоні АТО. Саме вони потрапили під обстріл у Зеленопіллі, виходили з Іловайського котла. Тому ми чітко розуміли, до чого нас готують, – пригадує перші дні Василь Максимюк. - Ми пройшли повну підготовку – наш батальйон сформовано з нуля, усі мобілізовані - цивільні люди. Ми по два тижні були на двох полігонах, отримали необхідне озброєння, техніку – БМП, САУ, мінометну частину, мали свій розвідувальний взвод.
Коли підготовку було закінчено, їх відправили у зону АТО. Спочатку у місто Чугуєв під Харковом. Хлопці там пересіли з БМП-1 на БМП-2. Це були не нові машини, їх відремонтували і надійшов наказ висуватися у зону виконання бойових завдань – під Лисичанськ Луганської області.
Перші дні у АТО
- Оскільки я служив у транспортному взводі, то нашим основним завданням була доставка пального, боєприпасів та продуктів харчування на передову, - розповідає військовий. - Ми були біля 32-го поста, коли його було повністю оточено сепаратистами. Була чітка інформація, якщо терористи не звільнять цей блокпост, ми будемо звільняти усіма наявними силами бійців, які там залишилися, – а це майже сто наших вояків.
Але згодом його звільнили і терористи захопили цю територію. Відтак їхні підрозділи відправили в інші місця. Батальйон, в якому служив наш герой, передислокували у село Кримське Слов’яносербського району Луганської області. І зараз, і тоді місто Щастя та село Кримське – це найгарячіші точки на мапі бойових дій. Їх найбільше обстрілюють із «градів» та мінометів.
Під час перебування на полігоні у Яворові, до нього приїздили рідні та близькі. Фото з архіву В. Максимюка
Зустріч із земляками
- Попереду села Кримське є санаторій з реабілітації хворих на туберкульоз. Хоча зараз його можна назвати вже колишній санаторій. Коли ми лише прийшли туди, там було кілька хворих. Згодом, коли мене було поранено. Хлопці казали, що затримали кількох коректувальників вогню, частина з них були саме ті люди, які перебували в санаторії.
Поруч з цим батальйоном зараз стоїть наша Чернівецька рота нацгвардійців, якою командує Володимир Логвиненко.
- Саме там я і познайомився з ним (Володимиром Логвиненком, - авт.). Ще у цивільному житті я як підприємець часто спілкувався з ним телефоном і чим міг допомагав нашим воякам. Але особисто ніколи не бачилися. Ось такий парадокс.
Третя хвиля обстрілу
- 1 листопада ми потрапили під один дуже потужний обстріл. На мою думку, терористи боялися, щоб не були зірвані так звані вибори другого листопада і тому підготували потужний обстріл наших позицій, – пригадує ті події депутат. - Були три хвилі обстрілів, і під час останньої ми бігли до бліндажів. Як правило, двома хвилями обстрілів усе закінчувалося, але розпочалася третя, найпотужніша. Були поранені, загиблі, і коли ми бігли до сховища, хлопець поручі зі мною спіткнувся та упав, я почав допомагати йому піднятися і раптом чимось мене ударило в коліно. Я не бачив у тій метушні чим. Був зайнятий, допомагав товаришу піднятися. Врешті, ми дісталися укриття, перебули ще хвилин сорок, але самостійно звідти я вийти вже не міг. Відкритої рани не було. Коли оглянув лікар, то сказав, що напевно перелом та пірвано сухожилля. Потрібно зробити знімок. Автомобілем мене відвезли за 50 кілометрів і там зробили знімок. Лікарі констатували перелом.
За словами військового, він навіть не уявляв, що може поїхати від своїх хлопців. Казав лікарям, що можливо перев’яже ногу еластичним бинтом і рана загоїться. Але лікарі сказали, що необхідно щонайменше 1,5-2 місяці побути в гіпсі, щоб нога стабілізувалася. А там він був лише баластом для хлопців.
Дорога додому
- Мене і хлопця з Буковини Віктора Грушовського гелікоптером транспортували до Дніпропетровська у шпиталь. Спочатку хотіли відправити до Львова, оскільки наша частина була там, але я попросив, аби направили до Чернівців. Тут є хороший військовий шпиталь та лікарі. Друзі допомогли з транспортом.
Лікар відправив на рентген. Як з’ясувалося, там не лише перелом, але й зміщення. Тому необхідне хірургічне втручання. Замовлено титанові пластини з Києва, будуть їх вживляти, також будуть пересаджувати кістку зі стегна у коліно.
Люди там зомбовані
Особливістю людей, які мешкають на Сході, є сліпе переконання, що на їхню землю прийшли вороги. Мовляв, західняки будуть їх убивати.
- Нічого нового не скажу – нас не бачать там визволителями. Більшість населення – 70-80% зомбовані. Вони якоюсь мірою не хочуть, щоб приходили російські війська, але і нас там не сприймають і не зустрічають з квітами.
Є поодинокі випадки, коли жінки зі сльозами зустрічають наших вояків. Але в цілому лунають образи, викрики, з балконів кричали «бендерівці, ви прийшли нас убивати!».
- Бувало, підходили молоді хлопці і казали, що чекали на нас. А інші розповідали, що вони так само зустрічали сепаратистів та російських найманців, - пригадує Василь Максимюк.
За нас воюють чеченці
Ні для кого не таємниця, що на Сході надзвичайно багато російських військ. Вони навіть вже не приховують своєї приналежності. Також є чимало військової техніки. Хоча подеколи вони маскуються нібито під місцевих терористів.
- Особисто я не бачив російських солдатів. Коли ми були під Кримським, то за п’ятсот метрів від нас стояли терористи. У бінокль ми бачили людей у формі. Але хто ці люди – я не знаю. Можу точно сказати, що воюють вони досить фахово. Найманці, яких взяли з вулиці, не зможуть так воювати. Це можуть бути лише підготовлені боєздатні регулярні підрозділи. У них артилеристи працюють навіть по GPRS, - підсумував він. - Бачив чеченців, які воюють на нашому боці проти так званих кадирівців – тих чеченців, які підтримують Кадирова та Путіна. Це дуже підготовлені бійці, добре озброєні, екіпіровані, на легкових автомобілях. Вони проводили якісь свої операції на територіях, де ми виконували свої. Але як вони приїхали на завдання, так і поїхали. Кому вони підпорядковуються – я не знаю. Нам вони про це не розповідали. Але вони нам допомагали під час одного бою. З їхніх слів можу сказати, що там воюють їхні вороги - чеченці та російська армія.
Олексій МИКОСЯНЧИК
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар