Вибори ректора в БДМУ минули, остаточне рішення - за Міністерством

Мабуть, справді вільним можна назвати лише той соціум, громадяни якого мають сміливість не бути однаковими. Вони усідомлюють власне право на іншу, відмінну від загальної, точку зору. І не бояться цю свою позицію відстоювати. Кажуть, слід остерігатися людей, які у всьому з вами погоджуються. Важко, практично неможливо протистояти натовпові. Бути у натовпі – але ним не ставати. Дослідник психології мас Густав Лебон з цього приводу писав: «У натовпі людина опускається на кілька сходинок по драбині цивілізації і стає доступною для елементарних маніпуляцій нею». Тому ситуація, що склалася останнім часом у БДМУ, і певною мірою фінішувала 14 листопада під час конференції трудового колективу вузу, може свідчити про те, що хоч і повільно, але ми все ж рухаємося до тієї ефемерної свободи, якої так прагнули на початку 90-х, відтак – на останній революції. Про результати цих прагнень поки що не будемо. Ще випаде нагода, зважаючи на досвід, і для сумних паралелей. А тепер – про вибори. Переміг у виборах на посаду ректора кандидат із 15-річним ректорським стажем професор Василь Пішак. Результат: 103 голоси за В. Пішака проти 36 за М. Коломойця. Я ось теж усю цю довгу процедуру в палаці «Академічному» спостерігала. Справді, не все ж із маршруток дізнаєшся. Пишуть мої колеги про перемогу, про співвідношення голосів. Але ніхто не каже про те, що всього шести голосів не вистачило Михайлові Коломойцю до 30% голосів делегатів, аби у Міністерстві (згідно із законом) розглядали вже дві кандидатури на посаду ректора БДМУ. Погодьтеся, Михайло Коломоєць набрав не п’ять, не десять відсотків голосів, а понад чверть. Це ж у свою чергу означає, що чверть делегатів (тобто чверть колективу) виступає за Михайла Коломойця на посаді ректора. А з цим уже не можна не рахуватися. Але, зрештою, «народ» обрав своїх «героїв». І Міністерство наразі має затвердити (або не затвердити) Василя Пішака на посаді ректора. Незважаючи на фанфари, привітання й оберемки квітів, пристрасті навколо виборів ректора БДМУ й ситуації у вузі в цілому не вщухають. У одному з коментарів на статтю «У медуніверситеті тривають зоряні війни» читач засумнівався, чи висвітлить «Погляд» цю подію. Ображаєте!.. «Погляд» не те що висвітлить, але й намагатиметься тримати «руку на пульсі» подальшого життя вузу, недавні події у якому так бурхливо обговорювали чернівчани. Та й не варто, мабуть, забувати народну мудрість: немає диму без вогню. І цей «дим» вчувається не лише у маршрутках, що закидалося авторові цих рядків, про це говорять скрізь, Чернівці, знаєте, не такий вже й мегаполіс. Взагалі цікаві якісь поняття у нас: говоримо, знаємо, носом кривимо, а от коли це висвітлюється пресою – відразу все те називають «брудом». Здається, минули ті часи, коли все, що потрапляло на шпальти газет, спочатку проходило ретельну «чистку», а тоді виявлялося, що у всьому ми «впереди планеты всей» і навіть сексу у нас немає. Інформація, що є у Інтернет-виданнях, про вибори, загалом, каже правду, але не всю. Зокрема про те, що Василя Пішака підтримали на конференції семеро з дев’яти делегатів, а Михайла Коломойця – двоє. Джерело чомусь замовчує той факт, що під час свого виступу професор Коломоєць сам просив не виступати його прихильникам, аби не витрачати час, а просто, знаючи його програму, віддати свої голоси так, як їм підказує сумління. І навіть незважаючи на це, двоє поважних працівників вузу (з тих дев’яти за пана Пішака) мали що сказати доброго про обох претендентів на ректорське крісло. Далі пишуть: «Визначати претендента на посаду ректора конференція вирішила таємним голосуванням». Взагалі я би про цей факт не згадувала, бо вийшов при цьому на конференції добрячий ляп. Головуючий зборами, пан Ходоровський так захопився вигуками «Голосуємо!», що запропонував це зробити і з приводу форми проведення голосування: таємної чи відкритої. При цьому на заперечення й обурення заступника директора департаменту кадрової політики, освіти і науки МОЗ України професора Олександра Волосовця, мовляв, за що голосувати, коли абзацом сьомим Закону України про вибори ректора… передбачено «таємне голосування», пан головуючий все одно наполягав: «Ну, а ми проголосуємо за закон». Що тут скажеш, окрім вигуків! Столичному гостеві, Олександрові Волосовцю, не раз доводилося виконувати обов’язки головуючого, точніше, пильнувати, аби справжній головуючий не перевищував своїх повноважень: відганяти членів лічильної комісії та камери від кабінок для голосування, називати речі своїми іменами, зокрема казати не «привітаємо обраного ректора БДМУ», доки це не затвердило Міністерство, а «привітаємо претендента, якого рекомендуватимуть Міністерству охорони здоров’я для затвердження на посаду ректора». Вже мовчу про те, як головуючий ні сіло ні впало підвівся посеред виступу Михайла Коломойця і випалив підготовлену фразу: «Не займайтеся пропагандою, а висвітлюйте свою програму», воно може й було би доречним, якби не одне але: професор Коломоєць саме те й робив, що представляв свою програму. Треба було бачити подивування на обличчях усіх тих, хто слухав виступ кандидата. Кажу ж, ні сіло ні впало. Сценарій трохи не співпав із діями. Наразі ще невідомо, на який термін призначить Міністерство Василя Пішака, хоча, зважаючи на подяку переможця виборів, сумніву в тому, що це буде п’ятирічний термін, він не має. Але залишмо, зрештою, вибори. Результат нам відомий. Конференція обрала свого ректора. Наразі за Міністерством – остаточне рішення про ректорство в БДМУ. Ми ж тим часом заглянемо до навчального закладу, щоб хоча б уявити собі, чим живе вуз у перші дні після виборів свого очільника. Можливо, це увійде у добру звичку: час від часу споглядати, як там іде життя-буття. Бо вибори виборами, а кому, як не нам, українцям, знати, що за владою лиш пильнуй. Маємо ж уже приклад на державному рівні – обирали, боролися, тішилися, вірили… А тут – на тобі, маєте! У ході конференції неодноразово лунали репліки про помсту тим, хто голосував проти переможця (тоді ще не було офіційно відомо, хто ним виявиться). У зв’язку з цим звернулася до відділу кадрів БДМУ із запитанням, чи немає у вузі структурних, кадрових змін, скорочень… З приводу цього не отримала ні заперечень, ні підтвердження. Прозвучало лише наступне: «Як будуть у зв’язку з цим накази з Міністерства, будемо про це говорити. Наразі ми нічого не коментуємо». Більше читайте у черговому номері «Погляду».