
У кожного в житті був момент, який ділив його на «до» та «після». Зараз цей момент став спільний для всіх українців - війна змінила наші життя до невпізнанності. Раніше хтось був успішним підприємцем у Херсоні або видобував вугілля на Донбасі, а зараз мають жити у спортзалах, школах або у приміщеннях промислових виробництв.
Війна продовжується в Україні з 2014 року і постраждалим від неї можна вважати кожного українця.
Мене звати Ілона і це історія про мою родину, яка приїхала до Чернівців з Донецької області і щодня мріє про закінчення цього «після».
Ми жили у місті Бахмут. Це гарне невелике містечко. З 2014 року воно опинилося кінцевою точкою перед лінією фронту. Під час попереднього вторгнення місто не зачепили, чому містяни були раді. Але повномасштабне вторгнення 2022 року позначилося на Бахмуті значно гірше.
Щодня всі, хто там ще залишилися, стикаються з обстрілами касетними бомбами та руйнуваннями через них. Ночівлі у підвалах будинків, що залишились без дахів, мала кількість гуманітарки, яку майже неможливо доправити через постійні обстріли трас – ось таке бахмутське сьогодення.
Моя родина евакуювалася у квітні, проте не вся. Бабуся з дідусем досі знаходяться в цьому пеклі й зараз всі наші сили спрямовані на те, аби витягнути їх з міста. Кожен день наповнений страхом. Нещодавно біля будинку прилетів касетний снаряд, через що в їхній квартирі не залишилось ні вікон, ні даху. Раніше сподівалися на опалення восени, а зараз лише єдині думки – аби була можливість виїхати якомога далі і залишитись живими. Так змінили наші пріоритети.
Російська агресія здатна перетворити людей на безхатьків навіть у межах власного дому. Страшно уявити, якби снаряд прилетів не просто поруч. Проте мої бабуся з дідусем сильні за духом, як і більшість людей, які залишились у рідних містах, віра в перемогу робить їх такими.
«Живемо у виробничих приміщеннях, але місцеві робітники роблять все, аби ми почувалися, як вдома»
Наш побут у Чернівцях кардинально відрізняється від того, що був вдома. Ми живемо у побутових приміщеннях фірми з виробництва дверей «Термоплюс». Робітники роблять все, аби ми могли почувати себе, наче вдома. Волонтери надали нам холодильники, газові пічки, душову кабіну та ще багато чого для нашого комфорту. Звичайно, це зовсім інші умови, ніж ті, до яких ми звикли. Зараз на базі перебуває майже 30 людей. Самостійно готуємо собі їжу, прибираємо кімнати та територію подвір’я.
Кожен з нашої родини знайшов у Чернівцях роботу. Нам довелося докорінно змінювати свій рід діяльності, та всі ми розуміємо, що будь-яка робота зараз важлива, в першу чергу – для нас самих.
Ось так наші життя швидко змінились через російську агресію. У всіх нас лише одна мрія – скоріше повернутися до вцілілого рідного дому і більше ніколи не стикатись з обстрілами, ракетами та вибухами.
Війна залишає відбиток на наших життях до самого його кінця. Та це не має нас зупиняти, ми віримо, що Україну чекає світле майбутнє, над яким ми працюємо вже зараз.
Ілона МАРТИНЕНКО, мешканка м. Бахмут
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар