Вижниччанин на Майдані отримав 3 поранення за 3 дні

Вижничанин Федір Малиш на майдані з перших днів. Лише ненадовго повертався додому, і 6 лютого поїхав знову. Чоловік розповідає, ранок 18 лютого не віщував біди, було заплановано мирний наступ – багатотисячну ходу учасників євромайдану до Верховної Ради України. Однак те, що довелося пережити у наступні три доби, було справжнім пеклом.

– Протестувальники з майдану Незалежності рушили до будівлі Верховної Ради на Грушевського, а також до Маріїнського парку. Я опинився у парку, де нас зустріли «Беркут» і «титушки». Вмовляли їх перейти на наш бік, та відповіддю був вогонь із помпових рушниць. Кидали також світло-шумові гранати та «коктейлі Молотова». Мені розбили губу, отримав також поранення у голову, струс мозку, – пригадує Федір Васильович.

Протестувальники відступили на вулицю Інститутську, де отримали чергову порцію куль, гранат і сльозогінного газу.

– Ми весь час відступали, на одному з перехресть вдалося зробити імпровізовані барикади з двох автобусів, «беркутівці» обстрілювали нас, а зовсім поруч ходили звичайні кияни – жінки, діти, які цілком могли отримати кулю, та силовиків це не зупиняло, – розповідає пан Малиш. – Попри небезпеку, кияни допомогли нам. Вибухом гранати мені пошкодило руку, люди завели у якусь кав’ярню, обробили рану, а потім допомогли мені та ще кільком товаришам вийти на Хрещатик.

Чернівецькі патріоти повернулися додому з Майдану

Картина тут була страшною – барикади знищено, «Беркут» відтіснив протестувальників практично до майданівської сцени. Швидко почали наново відбудовувати перешкоди. Розвели вогнище, аби не підпустити «беркутівців» та БТРи. Вогонь підтримували всю ніч, виносили усе наметів – ковдри, одяг, кидали у вогонь. Силовики постійно поливали людей з водометів.

– Нам вдалося втримувати позиції до 8 ранку 19 лютого, потім «Беркут» відступив, та за короткий час знову перейшов у наступ. Що було наступні два дні – пам’ятаю погано, суцільне місиво із поранених, котрих на встигали вивозити «швидкі», – каже Федір Васильович.

Із уривків, що запам’яталися, – піймали «беркутівця», люди були розлючені і хотіли порішити його на місці, та пан Малиш вмовив здати у штаб. Потім було ще одне поранення – осколки влучили у вухо і живіт.

– Постраждав несильно, тому вже увечері вирушив на Володимирську гірку, будувати барикади, – пригадує Федір Васильович. – Поруч зі мною працювали кияни, дівчата довбали камінь нарівні з мужчинами. Захоплювався їхньою мужністю.

Нині на майдані спокійно, 57-річний Федір Малиш є старшим у наметі партії «Батківщина», разом із ним тут мешкає 10 чернівчан. Усі оговтуються від боїв, заліковують рани, сам Федір Васильович за три дні отримав їх чимало, та жартує, що то наче комар вкусив.

Чоловік каже, після тих страшних подій у всіх залишилося лише одне запитання: «Чому? Чому «беркутівці» стріляли у своїх співгромадян?».

– Це було настільки страшно, жорстоко, не по-людськи, – каже Федір Малиш. – У впійманого «беркутівця» ми знайшли 100 євро та 1000 доларів, зізнався, що на майдані лише два дні. Так ось, виявляється, яка ціна людського життя – 500 доларів на день.

Надія КАРБУНАР