Складне становище у країні не скасовує свята. Особливо, коли це свято є жіночим. Залежні від годівника сім’ї домогосподарки відійшли у далеке минуле. Сучасні жінки працевлаштовуються не менш активно, аніж чоловіки. Та й у робочому процесі вже нічим не поступаються сильній статі. Навіть у чоловічих професіях.
Пані Ганна за кермом тролейбуса вже 12 років. Хоча у цій сфері працює майже усе свідоме життя (спочатку була кондуктором), а коли в управлінні відкрили водійські курси, пішла на них вчитися.
- Завжди мріяла керувати такою великою машиною. Звісно, ця професія не дуже жіноча. Проте на це не зважала, - розповідає водій Ганна Опінка. – Досі відчуваю, що це справді моя професія. Хоч вона і важка часом, проте ці труднощі не помічаєш, коли любиш свою роботу.
Як розповідає пані Ганна, за кожним водієм закріплено певний маршрут та тролейбус. За її словами, до робочої машини вона так звикла, що ставиться до неї, як до рідної дитини.
- Можу навіть взимку залізти під тролейбус і довго та старанно налаштовувати ходову частину, готувати свій транспорт до поїздки, - каже Г. Опінка. – Іноді так захоплююсь, що навіть не відчуваю холод.
До кожного «свого» тролейбуса Ганна так звикає, що міняти його на інший, новіший, їй не дуже хочеться. Річ у тому, що до тролейбуса, на якому проїздила не одну тисячу кілометрів, водійка дуже звикає. «Рідну» машину відчуває по-особливому – як вона тримає дорогу, як гальмує, як розганяється…
Кличко хоче заборонити святкувати 8 березня і 23 лютого
Тому кожну заміну тролейбусного парку Ганна Іллівна переживала трохи сумно, бо доводилося «віддавати» перевірену часом та практикою машину, та призвичаюватися до іншої.
До речі, на професійну думку Ганни, найкращі тролейбуси у Чернівцях – старенькі ЛАЗи, які курсують другим та четвертим маршрутами. Вони найміцніші та найнадійніші. А ось нові машини Львівського автозаводу не такі хороші в експлуатації, хоча й зручні для пасажирів. Не так давно придбані «Вольво» не поступаються в надійності старим ЛАЗам, проте мають серйозний для нашого регіону недолік – відсутність третіх дверей. До цього наші пасажири і досі не можуть призвичаїтися.
Коли шведські тролейбуси лише з’явилися на наших дорогах, траплялося чимало курйозів, пов’язаних із ними. Річ у тому, що вони можуть їхати деякий час без електричної тяги – на бензині. Щоправда, недовго та без пасажирів. Проте, коли немає струму, запасу бензину вистачає, аби проїхати через усю Руську до тролейбусного парку.
- Пам’ятаю, працівники ДАІ були шоковані, коли побачили, як повз них проїхав тролейбус з опущеними «рогами», що навіть зупинили транспорт, аби розпитати, що це за чудо, - згадує Г. Опінка.
«Коли їду пасажиром, намагаюсь гальмувати та газувати»
Та не лише тролейбуси любить у своїй роботі пані Ганна. Ця професія також передбачає активне спілкування з людьми. За словами водійки, чимало пасажирів, котрі постійно їздять цим маршрутом, впізнають її та вітаються.
- Старші люди, буває, стукають до моєї кабіни та пригощають солодощами і фруктами. Зізнаюся, іноді навіть порушую інструкцію, аби підібрати інваліда або стареньку бабусю, якщо не встигли дійти до зупинки, - каже Ганна. – Щиросердна вдячність таких людей – як бальзам на душу. Нерідко зі мною на вулиці вітаються незнайомі. Намагаюся згадати, звідки вони мене знають, а потім розумію, що це мої пасажири.
Але спілкування із пасажирами не завжди відбувається у такій невимушеній обстановці. Враховуючи, що основний контингент у тролейбусах – літні люди, під час поїздки у них трапляються навіть серцеві напади. У таких ситуаціях доводиться зупинятися, ставити аварійний знак та виходити у салон, аби надати пасажирові допомогу.
Чернівчанка щодня проїжджає понад 100 кілометрів
Багато чернівчан задаються питанням, чому вранці у тролейбусах чимало пенсіонерів, котрим насправді немає куди поспішати. Ганна Іллівна пояснила, що більшість із них є самотніми людьми, для котрих поїздка у тролейбусі – своєрідний «вихід у світ». Крім того, свою пенсію змушені економити. Для цього й їздять усім містом та шукають, де дешевші товари.
- Старенькі не можуть багато нести. Тому змушені повертатися на ринок кілька разів, - каже Ганна. - Нерідко за день один і той самий пасажир може проїхати у моєму тролейбусі 6-7 разів.
Рідна професія «переслідує» пані Ганну навіть поза роботою. Водійка зізнається – коли вона – пасажирка у тролейбусі або автомобілі, за звичкою контролює ситуацію на дорозі та інстинктивно намагається «загальмувати» чи «натиснути на газ». А цивільні авто після тролейбуса незручні – водійці не вистачає габаритів. Легкові машини, - каже Ганна, - здаються занадто верткими.
- Мабуть, моя професія для мене вже діагноз. Навіть не уявляю, що робитиму без своїх машин, коли піду на пенсію. Кожну свою відпустку мені важко висидіти до кінця, бо щодня тягне у дорогу, - резюмує Ганна Опінка.
Олександр ЮХИМЕЦЬ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар