За два місяці чернівчанка заробила 3,5 тисячі євро і страшні хімічні опіки

Тетяна Урсуляк із Глибоччини вже 7 років їздить збирати полуницю до Норвегії. Каже, робота буквально каторжна – прокидатися треба о четвертій годині ранку, працювати без вихідних і не зважати на погоду.

– Коли вперше вирішила поїхати на сезонні заробітки, сподівалася, як кажуть, вбити двох зайців одним пострілом – і підзаробити, і Європу подивитися. Але працювати доводилося так багато, що не те що на подорожі, попоїсти нормально часу бракувало, – розповідає Тетяна. – Раніше їздити до Європи "на ягоди" було більш вигідно, зараз же із заробленого мало що залишається. Річ у тім, що протягом семи років європейці не стали платити нам більше, і ціни у нас за цей час злетіли так, що ті три тисячі євро вже не варті нічого. Тому після сплати податків, плати за харчування і житло, витрат на візу, дорогу, спецодяг чистого прибутку залишається мало.

Буковинські заробітчани їдуть на роботу до Росії

Жінка каже, вже давно перестала б їздити збирати ягоди, якби не чоловік. Протягом півроку він працює там в одного фермера, а Тетяна їздить разом з ним, аби підтримати і заодно підзаробити.

– Мене на роботу запрошує фермер, на якого працює мій чоловік. Загалом, Норвегія – чудова країна і заробітчан там шанують, не те що  у Польщі чи, скажімо, у Британії, куди їздить чимало наших односельчан, – каже Тетяна. – Моя сусідка три роки поспіль працювала у Польщі. Розповідала такі жахіття, що просто волосся ставало дибки. Зрештою, знайшла собі там іншу роботу – прибиральниці. Каже, так набагато вигідніше і стомлюється не так сильно.

Мешканці м. Вашківці Ганні Бойко (прізвище змінено) з першого ж разу не пощастило. Вирушити на заробітки до Німеччини її вмовила подруга. Та замість грошей, на які розраховувала, заробила виразку шлунка і страшні хімічні опіки.

– Тоді я вперше зрозуміла, що нас західноєвропейці мають за ніщо. Ми працювали по 10 годин щодня (з 5 ранку, але встати треба було о 4.15-4.20), жили в бараках, де на сотню працівників були лише дві душові, після роботи ще по 2 години стояли у черзі, аби помитись. Полуницю обробляли якоюсь хімією, тож у мене і ще половини дівчат руки від того в алергічних плямах були, а дехто задихався на тому полі й просто непритомнів. Їм навіть елементарної першої допомоги не надавали, – каже Ганна. – І спробуй лише розігнутися і перепочити трохи, німець-наглядач одразу підходив і запитував, з якого це дива не працюєш. Працювати змушували навіть за тридцятиградусної спеки, тож хто не отримав опіки і отруєння хімікатами, гарантовано згорав на сонці та непритомнів від сонячного удару. За весь робочий день ми мали по дві перерви, кожна по 15 хвилин. За цей час встигали сходити до туалету та перехопити канапку. За два місяці такої роботи, заробила виразку шлунка, хімічні опіки рук і трохи більше трьох тисяч євро. Вирішила, що більше ніколи не їздитиму на такі заробітки.