Шістнадцятирічна поетеса, композиторка та перекладачка Вікторія Волощук розвинена, як то кажуть, не по роках. Її однолітки навіть не мріють про те, чого вона уже досягла. Проте амбіційна гімназистка щоразу ставить перед собою нові цілі та завдання, аби своїми працями завоювати світ, в якому пізнаватимуть Україну, як найкращу державу на Землі.
Її відзнак та нагород не злічити, як і знаменитостей, з якими випала нагода познайомитися та навіть співпрацювати. Одна з найсвіжіших новин щодо юної чернівчанки, яку активно обговорюють у всеукраїнських ЗМІ, що Вікторія Волощук стала стипендіаткою фонду Леоніда Кучми «Україна». На нещодавній зустрічі із президентом нашої держави 1994-2005 років дівчина подарувала Леоніду Даниловичу свої дві поетичні збірки із музичними платівками і після тривалої бесіди у відповідь почула:
«У моїй практиці така учениця – вперше»
Розпочала з Вікторією працювати у п’ятому класі. Якщо раніше мені доводилося її скеровувати у творчості й відправляти на конкурси, то тепер вона усе робить самостійно. Коли того потребує, звертається за порадою, як влучно замінити той чи інший вислів, щоб твір став більш поетичним.
Вікторія відверта, чесна, врівноважена. Уміє одночасно і писати вірші, і вчитися на відмінно, що не кожній дитині до снаги. Окрім того, вона дуже наполегливо працює над собою, багато читає, вміє послідовно і впевнено аргументувати свою думку. За 20 років у моїй практиці така учениця – вперше.
– Доки у нас є така талановита молодь, можна бути упевненим у майбутньому України. Я бажаю вам успіху і хочу запевнити, що завжди готовий відгукнутися на ваші звернення.
«Це дає мені деяку впевненість у собі»
Даючи «Погляду» ексклюзивне інтерв’ю, дівчина справляє враження світлої та щирої людини. З нею цікаво розмовляти на різні теми і подекуди навіть дивуєшся, яка вона ерудована та по-дорослому мудра.
– Вікторіє, нещодавно ти стала стипендіаткою Президентського фонду «Україна». Що це тобі дає і які враження від зустрічі із Л. Кучмою?
– Це дає нові можливості. Зустріч з Леонідом Кучмою, вважаю, є великим поступом у майбутнє, який допоможе в плані розвитку. Сподіваюся, мої пісні та вірші стануть відомими у всіх областях країни.
Якщо відверто, ставши стипендіатом я, в першу чергу, зацікавилася не фінансовою, а моральною допомогою Леоніда Кучми. На зустрічі з ним звернула увагу, яка він гарна, приємна людина, і найважливіше для мене те, що мої твори обрали серед багатьох. Це дає мені деяку впевненість у собі.
– Уже завершила роботу над створенням рок-опери «Джейн Ейр» за мотивом однойменного роману Шарлотти Бронте?
– Написано вірші та музику, з’явилися ідеї її подання у відеоформаті. Можливо, буде змога відзняти гарний професійний відеофільм до цієї рок-опери у Великобританії. Мрію, щоби вона звучала не лише в Україні, але й за кордоном.
За моїм попереднім задумом, в цьому кліпі зніматимуться діти з обмеженими можливостями, які, гадаю, найкраще зіграють в цьому відео і водночас зможуть привернути увагу суспільства до себе, до своїх проблем.
– Знаю, що ти любиш читати історичні романи. Як гадаєш, на кого з улюблених героїв ти схожа і чому?
«Вікторію чекає велике майбутнє»
Твори, які Вікторія відсилає на конкурси, завжди здобувають переможні місця. Дуже приємно, що окрім поезії, вона пише ще й музику.
Взагалі, це дуже обдарована гімназистка, її чекає велике майбутнє. Вона відгукується на всі події сучасності, сприяє розвитку культури, збереженню історичних традицій, української мови. У філармонії неодноразово відбувалися її творчі концерти. Твори Вікторії є у репертуарі соліста філармонії Володимира Фісюка, заслужених артистів Леоніда Корінця, Василя Данилюка, Івана Дерди та народного артиста України Ярослава Солтиса.
«Її твори легко і комфортно співати»
Коли мені до рук потрапила історична та пісенна поезія В. Волощук, вона мене дуже зворушила, відчув у ній щось неповторне. Незважаючи на юний вік Вікторії, вона дуже добре знає історію України, козацтва, Буковини, на чому і базуються її поетичні рядки. Мені імпонують ці твори, бо їх дуже легко і комфортно співати. Адже Вікторія усе так вгадує і продумує, що кожен склад лягає на будь-яку мелодію. Ось одна з її пісень «Офіцерська честь», яка в моєму репертуарі, є дуже вдалою. Хоч би де я її виконував, чи для військових офіцерів, чи для афганців, чи для міліції, чи для ветеранів ВВВ, завжди на очах глядачів бачу сльози, бо пісня зворушує.
– Я не можу порівнювати себе з якимось героєм, однак моїм літературним ідеалом є героїня роману «Епоха невинності» американської письменниці Едіт Уортон – графиня Еллен Оленська. Особливо вражають її слова: «Жити серед всіх цих чарівних людей, котрі просять тебе лиш одне: «Прикидайся» – це і є справжня самотність!».
– У твоєму доробку є пісні про Чернівці, рідну мову, Україну… Вважаєш себе патріоткою?
– Мені здається, що патріотизм проявляється саме у любові до своєї землі, навколишнього світу, природи. Це те, що є у тебе в крові. І мої пісні передають ось це почуття.
– Чому сама не наважуєшся виконувати власні твори?
– По-перше, хочу займатися тим, що мені справді подобається. По-друге, якби усе виконувала сама – це було б егоїстично. По-третє, якщо може хтось і почує, як я співаю, то це не усім сподобається та ще й налякаються (сміється, – авт.). Насправді вважаю, що виконувати композиції мають професіонали.
– Хто є найпершим критиком та поціновувачем твоєї творчості?
– Батько. Він справді уміє оцінити мої вірші, вміє їх зрозуміти. Саме він – перший, хто читає нові напрацювання. Звісно, мою поезію також читає моя вчителька української мови та літератури Алла Володимирівна Карп’як, яка завжди дає добрі поради. Мені цікаво знати її думку, але найбільший для мене критик це все-таки батько. Завжди дослухаюся до конструктивних зауважень, це важливо для розвитку.
– Чимало пісень пишеш на замовлення. Чим відрізняється твоя спонтанна творчість від запланованої?
– Нічим. Це не означає, що коли працюю на замовлення, то одразу хапаю ручку і біжу писати, ні. Я шукаю це натхнення і коли воно з’являється, одразу розпочинаю роботу. А вже той стан, коли створюєш вірш або пісню, це вже щось таке незвичайне, бо загострюються всі відчуття і ти помічаєш навіть найменший порух.
– Ти вивчаєш чимало іноземних: у гімназії – англійську та німецьку, вдома – іспанську, латинську, японську. Чому вирішила опанувати багато мов?
– Як казав Вольтер, знання багатьох мов – це багато ключів до одних дверей. Як на мене, що більше знаєш мов, то більше можливостей у майбутньому. Можна не лише самостійно перекладати поезію, але й краще розуміти різні народи, пізнавати їхні думки.
– Це правда, що зачитуєшся Карлом Марксом? Як до цього прийшла?
– Правда. Це нещодавно розпочала читати мого улюбленого письменника Еміля Золю. В його романі «Жерміналь» згадується Карл Маркс, саме «Капітал». Тоді й вирішила прочитати першоджерело. Загалом, зараз стало популярним читати Карла Маркса у всій Європі і це правильно, адже тоді краще розумітимемо економіку, історію.
– Тебе досить часто нагороджують за твої твори. Чи важливе таке визнання, чи стимулює до подальшої праці?
– Важливіше не нагороди, а те, що людині сподобалося, як я знайшла шлях до її серця, душі, розуму, свідомості…
– Можеш назвати себе амбіційною особистістю?
– Так, гадаю, що я – амбітна. Але це не значить, що перебуваю серед тих людей, які готові заради досягнення своєї мети не зважати на інших.
Ольга ШУПЕНЯ
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар