Згуба війська Олександра Македонського росте під Тисовцем

Влітку була у дендропарку Сторожинецького лісового коледжу. Від спеки ніби плавилося повітря і щоб вдихнути запах свіжості, вирішила розім’яти в пальцях кілька хвоїнок. “Не раджу цього робити, - несподівано відсторонила мою руку викладач коледжу Тетяна Крилюк, - бо ця хвоя дуже отруйна”. Для відповіді на численні "чому?" (адже на вигляд хвойне дерево як дерево) вона, про всяк випадок, спочатку порадила відійти від нього чимдалі. Хоча тис ягідний - дуже цінне та рідкісне дерево (у природі його вже майже немає), воно є небезпечним і навіть згубним, пояснила Т. Крилюк. За переказами, під час походу до Індії військо Олександра Македонського зупинилося якось на нічліг у тисовому гаї. Прокинулися вранці не всі.

Козулі здохли, поївши хвої тиса

- Підтвердження згубності тиса на буковинських теренах мали років 25-27 тому, - пригадує заступник начальника обласного управління лісомисливського господарства Валерій Кашпор. – Наша область – одна з чотирьох в Україні, де у природі росте тис. Пам’ятка природи державного значення Тисовий яр займає понад 10 гектарів у Кучурівському лісництві ДП “Чернівецький держлісгосп”. Під час дуже суворої зими майже три десятиліття тому у Тисовому яру загинули дві козулі. Голод змусив їх їсти тисову хвою, хоча зазвичай лісові мешканці ніколи цього не роблять, адже вона для них – смертельна отрута.

Наслухавшись цікавих історій, загорілася побачити Тисовий яр. Зробити це вирішила, доки у лісі ще вдосталь снігу. Уявляла, як гарно виглядатиме вічнозелений тис на білому тлі. Та якби уявила, які задля цього доведеться долати крутосхили, вряд чи зрушила б з місця.

В Україні природні ділянки тису є лише у Криму, на Закарпатті та Буковині, а найбільшу площу (70 га) тис займає у заказнику «Княждвір» Івано-Франківської області

До Тисового яру їхала з лісівниками через Кучурів і Снячів. Коли шлях з обох боків обступили дерева, зупинилися. Щоб звернути на лісову дорогу, майстру лісу Віктору Цілюку довелося вийти із машини. Адже ліс – на замку, причому, у буквальному сенсі. Дорогу до нього загороджує шлагбаум, зачинений на великий замок на ланцюгу. У такий спосіб ліс охороняють від “мисливців за деревиною”. Поминувши загорожу, кілька кілометрів їдемо вглиб букового лісу. Він дуже світлий, бо стовбур дерева, яке дало назву Буковині, цілком голий аж до гілля, що ген-ген угорі.

Тис винищили через його “не гний деревину”

“Далі не проїхати: починаються яри, але до Тисового ще неблизько”, - пояснив зупинку директор Кучурівського лісництва Володимир Дарчук. І – почався екстрим. Хапання за гілки (щоби ганебно не скотитися долу), та спуск, а, радше, сповзання вниз (звісно, моє, бо треновані щодень лісівники долали цю дистанцію завиграшки). Потім перейшли напівзамерзлий струмок, піднялися на гору, знову вниз і нарешті – Тисовий яр.

- У той бік за лісом село Тисовець Сторожинецького району, - пояснює п. Володимир, доки переводжу подих. – Кажуть, село назвали так через те, що колись довкола шумів густий тисовий ліс. Однак за турецького панування його майже цілком вирубали. Деревина тиса дуже цінна. Недарма його ще називають “не гний-дерево”. Деревина тиса тверда, довговічна, вбиває всі мікроби, та через те, що важка й тоне у воді, непридатна для кораблебудування. Єгиптяни робили із неї саркофаги. У Європі – меблі для королів і найвищої знаті, церковні раки для зберігання мощів тощо. Через це й винищили. Адже росте тис дуже повільно: заледве сантиметр на рік. Тому найстаріші 500-літні дерева Тисового яру на вигляд непоказні, мають лише зо п’ять метрів заввишки та 30-ть сантиметрів в обхваті.

Хвойний тис плодоносить не шишками, а ягодами

Ростуть тиси у яру не суцільною стіною, а групами. Біля деяких пробиваються молоді пагони. Ягідним цей різновид тису називають через те, що замість шишок, як усі інші хвойні, він плодоносить червоними ягодами. Це – єдина неотруйна частина дерева. Тому птахи залюбки ласують ними і, таким чином, мимоволі сприяють розсаджуванню дерева. Отож, у своєму оповіданні “Таємниця чорних дроздів” Агата Крісті погрішила проти істини. Вона написала, що головного героя отруїли варенням із ягід тиса. Це не так. Зате отруєння неугодних, яким подавали напої у келиху з тиса, було колись поширеним способом убивства.

- Отруту тиса можна використати на користь, - каже помічник лісничого Валентин Олійник. – Був у нас один лісівник, геть чисто вкритий виразками і коростою. Де тільки не лікувався, та марно. Знахар порадив йому прийняти ванну, настояну на корі тиса. Побоювався чоловік, але ванну зробив і його шкіра цілком очистилася.

Два роки лісівники вручну зміцнювали яр

Кілька десятиліть тому працівникам нашого лісництва довелося чимало потрудитися, щоб уберегти Тисовий яр від руйнівної дії природи, - розповідає В. Дарчук. – Дощі й тала вода розмивають схили й дерева могли сповзти вниз. Запобігти цьому узялися, замостивши дно і схили яру фашинами. Це була дуже копітка робота, адже все довелося робити вручну, позаяк машиною сюди не заїдеш. Два роки лісівники на собі носили з сусіднього лісу деревину бука й хмиз, робили з них фашини й укладали їх у яру. Внаслідок цього він став на кілька метрів мілкішим, зате тис відтоді у безпеці. Сьогодні Тисовий яр – є популярним серед науковців місцем. До нього майже щороку навідуються вчені з Києва: проводять дослідження, пишуть дисертації і дякують лісівникам, що бережуть цю зникаючу з планети породу дерева.

Анна ГАРГАЛЯ