Івона Вільк – відома польська художниця, директор Молодіжного осередку творчої праці в місті Домброва-Гурнича Катовіцького воєводства (Польща). У Чернівцях вона перебувала у рамках ініційованого нею та знаною у нашому краї дизайнеркою Світланою Крачило мистецького проекту, який стартував із виставки «Дороги майстрів і стежинки учнів» і завершився конкурсом «Моя стежинка» та майстер-класом для буковинських дітей.
Незважаючи на неймовірно насичений графік у роботі, Івона Вільк погодилася дати ексклюзивне інтерв’ю спеціально для читачів «Погляду». Редакція газети висловлює подяку за переклад львів’янці Терезі Лемішці.
– Івоно, складно було об’єднати у спільну виставку твори дітей та відомих митців Польщі?
– Нелегко зробити виставку, яка показує освітній процес. Складність полягала у тому, що свої роботи надали і молодь, і діти, і вчителі, і професори. Необхідно було продумати усе до дрібниць, інакше виставка виглядала б як недосконалий калейдоскоп. Старалася так все зорганізувати, щоб було видно, що одні вчаться від інших. Тішуся, що у Чернівцях вдалося показати роботи учнів, студентів, а також моїх товаришів, з якими навчалася, і викладачів, які давали нам перші вказівки.
Польська художниця навчала дітей співпраці на майстер-класі у Чернівцях
– Ви презентували у Чернівцях п’ять своїх робіт у осінньо-золотій гамі. Чому обрали саме їх?
– Кожному з нас на життєвому шляху трапляються різні люди, але на цих роботах зображено найближчих, найсердечніших людей – друзі, родина – з якими мене багато чого пов’язує. На презентованих полотнах – конкретні ситуації, які колись відбулися, й я відчула потребу вилити їх на полотно. Підозрюю, що після мистецької події в Чернівцях у мене також з’явиться бажання творити нові роботи. Адже було чимало емоцій, переживань і відчуттів, про які захочеться розповісти.
– Що ще надихає на творчість?
– Кожна ситуація, кожна зустріч, спільна діяльність (театр, танці, скульптура, майстер-класи тощо) дають натхнення для подальшої роботи. І кожен збагачений такими подіями митець мусить вилити свої враження на полотні. Шкода тільки, що час такий короткий, тільки 24 години на добу.
– Звідки черпаєте енергію, щоб встигати займатися живописом і водночас утілювати у життя масштабні мистецькі проекти на міжнародному рівні?
– Енергію дає та радість, яку бачу на обличчях дітей і їхніх батьків, на обличчях своїх друзів, коли уже проекти реалізовано. Саме звідси беру енергію для наступних дій.
– Що найбільше здивувало у поїздці до Чернівців?
«Івона має неймовірну здатність проникати у серця людей»
З Івоною познайомилася більше року тому на міжнародному пленері у Франції. Ми провели там два тижні й за цей час виникло враження, що ми знайомі 20 років, що вона – дуже близька і важлива людина у моєму житті. Івона має неймовірну здатність проникати в серця людей. Це надзвичайно обдарована і відповідальна людина. Хоч би за що бралася – всюди досягне успіху, бо викладається не на 100 відсотків, а на 110. І, відповідно, таке заангажування (у хорошому сенсі) завжди дає віддачу.
Загалом, для українських художників співпраця з польськими означає відкриття нових горизонтів та можливостей, появу величезного натхнення, опанування нових методик і технологій.
Львівські художники та початківці дуже чекають зустрічі з Івоною, бо її майстер-класи – це завжди свято. Тож плануємо десь у березні 2013 року організувати у Львові показ такої ж виставки із конкурсом та навчанням, які були у Чернівцях.
– Не приховую, важко до вас добратися через стан доріг. Окрім того, незалежно від того, що ми – сусіди, є багато непотрібних проблем на кордоні. Гадаю, з боку України також мають бути якісь програми співпраці, які б хоч якось змогли приблизити цей кордон. Тому що кордони не мали би нас ділити. Загалом, у вас чудова країна, чудові люди, я в захопленні.
– Де митцям працювати легше: в Польщі чи в Україні?
– Нема значення, хто де живе. Важливо, що людина робить, що творить і чи зачіпає це інших. Зараз такі засоби, як Інтернет розмивають кордони і дають однакові можливості кожному. До прикладу, коли виставила фотографії з відкриття виставки у Чернівцях на "Фейсбуці", то першим, хто відреагував, був мій давній приятель і художник з Індії.
– Чому саме мистецтво? Що вплинуло на вибір?
– У школі навчалася у фізико-математичному класі. Планувала стати архітектором, але мала й інші хобі, зокрема театральні. Також мене цікавила медицина, оскільки хотіла допомагати людям у подоланні їхніх страждань. Так опинилася перед вибором – треба було прийняти складне рішення. Уже потім зрозуміла, що усе життя любила малювати і добре з цим почувалася. Мені подобалося дарувати радість людям, які споглядали мої роботи. Тепер я задоволена вибором. Відчуваю, що можу розвиватися і реалізовувати мистецькі ідеї та задуми як керівник Молодіжного осередку творчої праці. Тішуся, коли бачу, як часом приходять до нас діти, які не вірять у свої сили, а потім досягають успіхів навіть на міжнародному рівні: стають зірками, їх впізнають. Хоча не це найважливіше. Часом найвагомішим є те, що дитина в собі знайшла впевненість і усвідомила, що можна робити речі, які видаються недосяжними. Адже насправді все, що нас обмежує – це тільки наша уява.
– Яким було Ваше дитинство?
– У сім’ї я завжди мала свободу. Батьки мені довіряли і дозволяли певні креативні творіння. Починалося все з пісочниці, потім – малювання на тканинах. Пізніше були забави з дітьми та молодшим братом. Часто треба було його чимось зацікавити і я вигадувала якісь ігри. Пам’ятаю, виготовляли фантастичні костюми, брат перебирався і так ми бавилися в театр. Тож я не лише малювала, мене надихало дуже багато речей. До речі, також люблю спорт, зокрема кататися на лижах та роликах.
– Маєте двох синів, чоловіка. Які вони, чим займаються?
– Я пишаюся своїми синами. Вони – фантастичні і також реалізують свої захоплення. Старший, 27-річний Бартош Вільк, архітектор, він любить те, що робить. Молодший, 17-річний Михайло, як і я свого часу, навчається у фізико-математичному класі. Його захопленням є знімання фільмів. Він надсилає їх на конкурси і має великі успіхи. Окрім того, він добре вчиться. Чоловік також реалізує своє життєве захоплення. Він – лікар, займається медициною катастроф і є координатором з трансплантації органів. Інколи наша діяльність перетинається, адже бувають акції, пов’язані з допомогою людям, які вже пройшли етап трансплантації й потребують допомоги художників.
– Мистецтво лікує?
– Однозначно. Буває, після травм люди, які до того часу нічого не мали спільного з творчістю, раптом відкривають у собі те чи інше захоплення (пишуть вірші, малюють картини) й стають щасливішими, оскільки весь їхній організм перебудовується на позитивне мислення.
Ольга ШУПЕНЯ
«Івона довела, що спільними зусиллями ми здатні робити великі справи»
Івона – майстер своєї справи, людина щира і відверта. Вона віддає людям усе, що вміє, що Бог їй дав. І цим примножує усе позитивне, майстерне і добре. Такими людьми я захоплююся.
У неї є дуже багато друзів у Європі, вона запросто могла їхати і у Францію, і в Італію… Але вона приїхала в Україну, щоб показати, що ми нічим не гірші, а вони – нічим не кращі й що разом можемо робити великі справи.
На майстер-класі (Івона його проводила зі своїми колегами-викладачами із Молодіжного осередку творчої праці) вона і дітей, і дорослих навчила злагоджено та професійно співпрацювати.
На занятті чотирьом десяткам дітей видали довжелезний рулон ватману і дали завдання створити спільну картину з допомогою зернят маку (щось на кшталт малюнка на піску). Спершу кожен собі згорнув купку маку і самотужки почав щось виводити, проте загальної роботи не вийшло. Але потім, коли діти зрозуміли, як працювати у такій техніці й коли Івона їм підказала намалювати морське царство із водоростями й рибами і що це буде одна велика робота, то усе вдалося. Під час цього уроку діти вчилися співпрацювати, співпереживати одне одному, поважати працю іншого. Величезний спільний твір наочно демонстрував, що разом можна робити великі справи, які одній людині не до снаги.
Окрім того, перебуваючи у Чернівцях, Івона підписала меморандум про співпрацю із Чернівецьким міським палацом дітей та юнацтва. Тож тепер, щоб у нашому краї був мистецький розвиток, необхідно лише простягнути руку у відповідь.
Якщо ви помітили помилку на цій сторінці, виділіть її і натисніть Ctrl + Enter
Залишити коментар